ЧИ ДІЙСНО УКРАЇНА ПОТРЕБУЄ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД?

Діюча влада вже сформувала своєрідний «імунітет» відносно Закону про Вищий антикорупційний суд, зберігши важелі свого впливу.

7 червня Україна отримала Вищий антикорупційний суд. Вже важко сказати, хто більше очікував на його створення: українське суспільство чи міжнародне співтовариство.

Нагадаємо, що його створити були взяті на себе Україною перед міжнародною спільнотою ще декілька років тому, зокрема, у Меморандумі з МВФ 2015 року. 

Офіційним волевиявленням держави та правовим підґрунтям до створення Вищого антикорупційного суду можемо вважати ухвалений 2 червня 2016 року Закон «Про судоустрій і статус суддів», яким і було передбачено функціонування такого органу в системі судів України.

На підсумку ж відповідний проект закону було внесено до Парламенту Президентом аж наприкінці 2017 року та розглянуто у першому читанні лише 1 березня 2018-го та у другому – 7 червня.

Зміст Закону про ВАКС і особливості його ухвалення наразі викликають чимало питань. Зупинимось на них докладніше.

Який світовий досвід сприймає існування таких інституцій?

За інформацією провідної антикорупційної організації України Transparency International Ukraine світова практика створення та функціонування антикорупційних судів охоплює Філіппіни, Пакистан, Хорватія, Болгарія, Мексика, Словаччина, Кенія, Бангладеш, Індонезія, Малайзія.

Чи є такі суди в США, Японії, країнах Євросоюзу? Ні, немає. Отже, Україна потрапила до списку країн зі слабкою демократією?

Чи були у необхідності термінового прийняття цього законопроекту в Україні якісь інші мотиви, окрім боротьби з корупцією?

Дійсно, пришвидшення розгляду Верховною Радою цього проекту Закону у другому читанні відбулось саме «завдяки» міжнародному співтовариству: через офіційно висловлене незадоволення деякими міжнародними інституціями затягуванням Україною прийняття цього Закону. Зокрема, МВФ та Світовий банк попереджали, що у разі його неприйняття нам призупинять фінансування. Євросоюз , що наш безвіз може опинитись під загрозою.

Міжнародні партнери демонструють відсутність довіри до української влади, диктуючи свої умови реформ, що належать до питань внутрішньої політики Украйни. Міжнародна спільнота нам не довіряє? А навіщо тоді співпрацюєте?

Неприпустимо зводити ухвалення актів вищої юридичної сили в Україні – Законів – до догоди кредиторам.

З цього приводу ми продовжуємо послідовно наполягати на тому, що іноземні грошові кошти мають надходити до України не у вигляді міжнародних кредитів, а через солідарну компенсацію Російською Федерацією, Сполученими Штатами Америки та Великою Британією як порушниками Будапештському меморандуму, у якому вони гарантували Україні безпеку, територіальну цілісність та недоторканність кордонів, усіх матеріальних збитків, завданих нашій державі анексією Криму та збройною агресією на Донбасі.

Чи є в державі об’єктивна потреба у функціонуванні окремого суду для розгляду корупційних злочинів?

Ми вважаємо, що ні, і ось чому.

По-перше, у нас немає окремого законодавчого акту, у якому містяться всі склади деліктів, підсудні цьому суду. Закон визначив, що Антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних злочинів, передбачених в примітці статті 45 Кримінального кодексу України, статтями 206-2, 209, 211, 366-1 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п’ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України. Корупційні злочини у законодавстві України не виділено в окремий акт чи навіть окремий розділ Особливої частини Кримінального кодексу.

По-друге, цей суд не діятиме за окремими, спеціально створеними правилами і процедурами. Під час розгляду справ він керуватиметься Кримінальним процесуальним кодексом України.

З цього виходить логічний висновок, що цей суд абсолютно вкладається у діючу структуру Верховного суду. Тому справи про корупційні злочини може успішно розглядати Касаційний кримінальний суд Верховного Суду.

По-третє, сформований за новими правилами Верховний Суд ще не встиг скомпрометувати себе так, що йому не можна довірити розгляд справ про корупційні злочини. Слід враховувати безпрецедентний конкурс до ВС і доволі ефективний початок його роботи. Якщо Вищий антикорупційний суд запрацює через рік, то фактично боротьба з корупцією протягом цього часу не здійснюватиметься.

Чи дійсно парламентаріям вдалось знайти вдалий та прозорий механізм формування складу Антикорупційного суду?

Найпалкіші дискусії точились стосовно гарантій незалежності Громадської ради міжнародних експертів при ухваленні нею рішень щодо відповідності кандидатів на посади суддів Антикорупційного суду критеріям доброчесності.

На їх підсумку Закон передбачив, що члени ГРМЕ призначаються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Багато експертів вплив Адміністрації Президента України на діючу ВККС. Отже, може бути створено абсолютно ручну Громадську раду міжнародних експертів, яку може контролювати АПУ, що поставить під сумнів об’єктивність та неупередженість добору кандидатів на посади суддів Вищого антикорупційного суду. Такий стан справ в цілому ставить під сумнів основну ідею створення нового судового органу як такого, що захищений від впливу Президентської вертикалі влади.

Чому міжнародна спільнота, зокрема, в особі Венеційської комісії так наполегливо рекомендувала на участі іноземних експертів у конкурсній процедурі? Слід враховувати, що запропонований механізм створює ризики впливу на цей орган з боку іноземних держав через їх експертів. Ми вважаємо, що залучення міжнародними організаціями фахівців до участі в роботі Громадської ради міжнародних експертів не є доречним, адже це може розцінюватись як втрата державного суверенітету.

Парадоксальною є ситуація, коли для того, щоб зайняти посаду у ВАС, необхідно мати громадянство України, а для того, щоб оцінити можливість громадян України зайняти ці посади – можна бути громадянином іншої держави? Чи справді особи, визначені міжнародними організаціями, фаховіші та доброчесніші за членів Громадської ради доброчесності? Адже особи з числа громадян України, які мають досвід роботи у сфері боротьби з корупцією, можуть бути залучені до роботи в цьому органі. Громадська рада доброчесності, яка брала участь у формуванні складу Верховного Суду, продемонструвала принциповість і відповідальність при виконанні покладених на неї функцій.

Не можна оминути увагою і ситуацію з нормою про апеляційне оскарження, яка з’явилась в Законі після його опублікування. Її не було ані серед поправок, за які голосували депутати в сесійній залі, ані в рішенні Комітету. Вона передбачає, що судовий розгляд справ, який розпочато у судах першої та/або апеляційної інстанцій та не закінчено до дня початку роботи Вищого антикорупційного суду, продовжується у цих судах, а зазначені кримінальні провадження не можуть бути передані до Вищого антикорупційного суду. Суди апеляційної інстанції (крім Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду) продовжують приймати до розгляду апеляційні скарги на судові рішення, які ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених цим Кодексом до підсудності Вищого антикорупційного суду, розгляд яких розпочато у судах першої інстанції до дня початку роботи Вищого антикорупційного суду.

Тобто, до всіх існуючих справ про корупційні злочини нові правила та принципи не застосовуватимуться. Це гальмує всю закладену в Законі систему розгляду справ про корупційні злочини та відтерміновує повноцінне функціонування Вищого антикорупційного суду. Отже, фактично отримуємо ситуацію, за якої Закон прийнято, але в повну силу найближчим часом він не запрацює. В такому випадку сенс його ухвалення втрачається.

Навіть розгляд та ухвалення проекту цього Закону нагадував швидше процес термінового проштовхування заздалегідь затвердженого тексту, аніж фахове ґрунтовне обговорення офіційного документу.

Чого тільки вартують 1927 (!!!) поправок до тексту законопроекту до другого читання, жодна (!!!) з яких не була ухвалена у сесійній залі, бо на засіданнях Ради в дні їх розгляду були присутні 40-50 (!!!) народних депутатів. А найважливіше питання – щодо права вето ВККС на рішення Громадської ради міжнародних експертів – було вирішено на засіданні Комітету, що проводилось прямо в день голосування за проект Закону в цілому. І таку редакцію Закону було ухвалено, бо саме в цей день на роботу прийшло майже 400 народних обранців.

Наведені вище факти свідчать, що діюча влада вже сформувала своєрідний «імунітет» відносно Закону про Вищий антикорупційний суд, зберігши важелі свого впливу, внісши «ручні і зручні» правки і забезпечивши початок реальної роботи нового судового органу не раніше старту нового виборчого процесу. Сумно усвідомлювати той факт, що боротьба з корупцією в Україні продовжує носити формальний характер, коли створення нових антикорупційних органів не супроводжується відповідними змінами моделей поведінки державних службовців. Влада досі не протидіє корупції змістовно – через підвищення мотивації до сумлінного виконання обов’язків державними службовцями і посилення відповідальності за їхнє порушення. Варто пам’ятати, що «прищеплення» від корупції з’являється не тоді, коли формується черговий антикорупційний орган державної влади, а коли антикорупційність стає характеристикою діяльності усіх органів публічної влади.