ЩО ОЗНАЧАЄ «ЖИТТЯ В БОРГ» ДЛЯ УКРАЇНИ?

«Вітаємо, ми отримали черговий транш». Саме так чинна влада вчергове звітує чи не про найголовніший свій здобуток - отримання Україною кредитів від Євросоюзу, МВФ, США та інших міжнародних кредиторів.

Більш детальний аналіз кредитної історії України і умов кредитування протягом останніх років свідчить, що Україна міцно підсіла на «кредитну голку» (див. таблиця 1). Особливу увагу заслуговує динаміка зростання за останні 4 роки. Так, за даними Міністерства фінансів України, зовнішній державний та гарантований державою борг України з 31.12.2013 по 31.12.2017 року зріз на $11,37 млрд. або фактично на третину (!) (з $37,62 млрд. у 2013 році до $48,99 млрд. у 2017-му). В національній валюті ці цифри виглядають ще більш вражаюче – з 300,28 млрд. грн. у 2013 році до 1 375,00 млрд. грн. у 2017 році.

Таблиця 1

Зовнішній державний та гарантований державою борг України з 2005 по 2017 рр. (млрд. дол.)

Масштаби української «боргової ями» стають нагляднішими при порівнянні державного боргу України з показниками ВВП. З 2002 по 2012 рік показник співвідношення державного боргу України до валового внутрішнього продукту не сягав вище 29,9% у 2010 році, а найнижчий показник співвідношення було зафіксовано у 2007 році – він становив 9,9%. У той же час, у 2013 році державний борг складав 40,1% від ВВП, а у 2017 році вже 71,8% (!). За даними Міністерства фінансів України, цей показник є найвищим за останні 15 років, а, вірогідно, і за всю історію незалежності України (відкриті дані містять інформацію лише з 2002 року).

Що означає «жити у борг» Україна дізналась ще з перших років своєї незалежності. Одним із найбільших кредиторів України ще з 90-х років тривалий час була РФ. Офіційні дані, оприлюднені на сайті Міністерства фінансів України, дають можливість прослідкувати кредитну історію України з РФ з 2005 року. Саме тоді сума боргу РФ була найвищою за останні 12 років – 1,49 млрд. дол., що становило 9,6% від державного боргу України. З 2005 по 2014 рік розмір державного боргу послідовно зменшувався і досяг позначки 605,8 млн. дол., що у 2014 році становило вже 0,87% від загальної суми держборгу. Абсурдно те, що Україна продовжувала виконувати свої боргові зобов’язання у 2014 р., коли РФ анексувала Крим і розпочала агресію на Донбасі, виплативши Росії за цей час майже 100 млн. дол. (!) (сума боргу зменшилась з 703,6 млн. дол. у 2013 році до 605,8 млн. дол. у 2014 році). У той же час, зменшення частки кредитування Росією з 9,6% до 0,86% загальної суми держборгу України свідчить про те, що останнім часом Україна змінила своїх кредиторів.

За роки каденції діючої влади «кредитна історія України» збільшилась не лише кількісно, але й якісно. Станом на кінець 2017 року ми маємо непогашені кредити за зовнішнім державним боргом перед Європейським банком реконструкції та розвитку, Європейським інвестиційним банком, Міжнародним банком реконструкції та розвитку, Фондом чистих технологій, Європейським Союзом та Міжнародним Валютним Фондом.

Найактивнішу співпрацю в сфері кредитування протягом останніх років Україна має з Європейським Союзом та Міжнародним валютним фондом. Саме ці міжнародні суб’єкти з 2013 року позичили нам найбільше грошей: Європейський Союз в рамках 3-х кредитних угод (2013-го, 2014-го та 2015-го рр.) виділив Україні 2,81 млрд. €, а МВФ – 13,3 млрд. $ в рамках програм StandBy 2014 року та Extended Fund Facility 2015 року.

Чи означає зміна зовнішніх кредиторів покращення умов кредитування для України? Варто пам’ятати, що будь-який кредитор, в першу чергу, зацікавлений в отриманні прибутку. Кредитування – це не благодійництво чи меценатство, а прагматична діяльність зовнішніх суб’єктів, орієнтована на збільшення власних капіталів. До того ж, вимоги кредиторів аж ніяк не спрямовані на вихід держави-боржника із кризи, а переслідують конкретну мету – убезпечити себе від неповернення зобов’язання. Тому країни-боржники вимушені ухвалювати такі невигідні для населення рішення як підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, підвищення пенсійного віку, скорочення соціальних виплат тощо. Ці умови надання Україні позики були закладені відповідно до . Те, що позиціонується міжнародною спільнотою як план оздоровлення економіки, оптимізація державного апарату і запровадження нових послуг громадянам далеко не завжди «спрацьовує» в окремій державі, адже не враховує її особливостей. Таке зовнішнє нав’язування є нічим іншим, як втручанням у державний суверенітет та позбавленням України власної візії реформування.

З Європейським Союзом ситуація дещо інша – він не є спеціалізованою фінансовою установою та не має визначених кредитних ліній. Тому ЄС надає позики на умовах досягнутих домовленостей з позичальником, а фактично – на тих, на які позичальник погоджується, зважаючи на потребу у коштах. Окрім цього, відповідно до умов кредитних угод з Україною Кредитор (ЄС) протягом строку дії Угоди має право вибору більш вигідної для себе схеми нарахування відсотків за несвоєчасно сплачені суми повернення кредиту. Отже, очевидно, що йдеться про переважно невигідні для нас умови кредитних договорів та значні поступки з боку чинної української влади заради отримання чергового траншу.

Крім того, успішне виконання наміченого курсу реформ є запорукою для отримання наступних траншів за кредитом. Такі умови передбачені, наприклад, . Вони призводять до того, що левова частка отриманих кредитів йде якраз на виконання зовнішніх вимог і рекомендацій іноземних кредиторів, що формують «свою модель» України.

Позичання грошей на таких умовах загрожує не лише здійсненням реформ, що нав’язуються ззовні, постійним виконанням зобов’язань для отримання кожного наступного траншу за угодою, поглибленням «боргової ями», але й фактичною втратою самостійності у державотворчих процесах.