Державна мова – запорука державозбереження!

Важливим компонентом національної культури народу є його мова, яка формується разом із утворенням етносу.

Мова – найважливіша ознака національної самоідентифікації не тільки людини та її духовної культури, а й держави в цілому. Саме тому в системі державних пріоритетів, мовна політика мусить посідати чільне місце. Її стратегічним завданням поряд із гарантуванням мовних прав людини є утвердження суспільної злагоди і політичної стабільності, забезпечення єдності і зміцнення української держави. Визначаючи державну мовну політику України, можна виділити лише два критерії оцінювання тих пропозицій, які вносяться щодо мовного питання. Перший – чи сприяють вони міжетнічному миру, який у нашій країні ще нікому не вдалося порушити, хоча спроби були. Другий – чи сприяють вони формуванню єдиної української громадянської нації.

Державність української мови - є стабілізаційним чинником у зміцненні єдності українського суспільства, ідентифікації громадян як частини нації, фактором суверенітету й безпеки держави. Саме тому, пріоритетом мовної політики в сучасній Україні має бути утвердження і розвиток української мови як державної – визначального чинника і головної ознаки ідентичності української нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення, дала офіційну назву державі і є базовим системоутворюючим складником української державності. Без повноцінного функціонування української мови як державної в усіх регіонах України українській нації загрожує втрата статусу і ролі титульної і державотворчої нації. Ідеї про двомовність не сприятимуть етнополітичній стабілізації суспільства в разі їх конституційного закріплення в Україні. Утвердження української мови, як державної, слід вирішувати в контексті державної інституціоналізації, формуючи державно-управлінський механізм забезпечення мовної політики, що унеможливлює спекуляції мовно-політичними проблемами, які найчастіше зумовлені культурологічним чи етнокультурним контекстом.

Мова в Україні сьогодні – це щось важливіше, аніж просто засіб спілкування або політичне питання, справа торкається глибших пластів колективної психології. Як відомо, мова є, крім усього, ще й ознакою ідентичності людини чи людської спільноти. І мовні групи розрізняють, насамперед, не за тим, чи знають її представники певну мову, а за ставленням до мови, як ідентифікаційної групової ознаки. Нація існує насамперед завдяки самосвідомості її людей, їх самоототожненню з культурою своєї нації. Національна самосвідомість або почуття етнічної ідентичності лежить в основі національного характеру.

Протягом останніх років українська влада зробила багато позитивних кроків в утвердженні української мови, як єдиної державної. Зокрема, забезпечила вихід телепередач українською мовою, здійснила реформування освіти, забезпечивши викладання у школах та ВНЗ виключно державною мовою. Такі дії тільки зміцнюють українську мову, як державну.

Отже, без повноцінного функціонування української мови як державної в усіх регіонах України українській нації загрожує втрата статусу і ролі титульної державотворчої нації. Ідеї про двомовність не сприятимуть етнополітичній стабілізації суспільства в разі їх конституційного закріплення в Україні. Утвердження української мови, як державної, слід вирішувати в контексті державної інституціоналізації, формуючи державно-управлінський механізм забезпечення мовної політики, що унеможливлював би спекуляції мовно-політичними проблемами, які найчастіше зумовлені культурологічним чи етнокультурним контекстом.