Історія про те, як люди хочуть їсти
Сьогодні вранці мій шкільний товариш повернувся з Донецьку. Він їздив туди з метою соціальних опитувань населенння для аналітики UNICEF. Тобто його основним завданням було висвітлення таким чином положення дітей в так званій ДНР. Історія, яку він розповів, з одного боку дуже смішна, з іншого - дуже сумна. Ну, то вже вирішувати читачеві. Так ось. Всі ми знаємо про те, що зброя по Донецьку "гуляє". Тобто якщо дуже хочеться, і сміливості вистачає, можна дістати й пістолет, й автомат. Не найкращі, звичайно, і не імпортні, бо самі в себе ж і крадуть, але дістати можна. Таким чином людей в Донецьку вже не здивуєш страшним криміналом прямо на вулицях, не звидувуєш бабцями з автоматами і дітьми з гранатами.
А ле що ж трапляється коли ця проблемя зіштовхується з іншою. А саме - із проблемою нестачі їжі та добровольства. Так, деякі, пасивні за натурою, люди вже просто звикли до недоїдання та нікчемного сімейного господарства, але діти... Діти, здається, чи не єдині, хто надію не полишають, і навіть у дріб'язкових ситуаціях проявляють всією мірою силу свого ентузіазму.
Ось і сама історія. Маленький хлопчина прийшов до магазинчику у своєму дворі. Він дістав із карману невеликий списочок необхідного продовольства, який дала йому мати. Хлопчик просить в жінки-продавця перші за списком миючі засоби, однак на все, що він зачитує пізніше, жінка відповідає "нєт такова". Під кінець списку хлопчик каже "мама сказала без хлеба не возвращаться, дайте мне хоть хлеб". Жінка вже грубо відповідає "мальчик, хлеба нет!" А ось трапляється неочікуване, хлопчина бачить буханку чорного хліба на столі в коморці продавця, і починає бігти до нього. Несподівано для всіх присутніх жінка дістає автомат і наводить на хлопця. Наляканий хлопець йде до виходу під дулом, однак, хліба не випускає. Коли жінка починає кричати сильніше попереднього, хлопець дістає з кишені гранату, кидає в продавця, і тікає. На щастя граната не спрацювала, а хлопець не знав як нею користуватись.
Так, читачі, це реалії буденності окупованої частини України! Так живуть люди в Донецьку щодня! І скільки таких історій мали більш трагічний фінал - сказати неможливо.
Я прошу вас максимально поширити цю історію, щоб кожен знав і розумів, яке життя в тих "народних республіках на крові".
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.