Як “Азовці” Широкине брали і що з цього вийшло

Спроба захоплення Широкиного як PR‑акція полку “Азов”, за яку поплатилося життям до 280 чоловік.

До цього часу мало хто знає, як насправді розгорталися події у лютому 2015 року навколо невеличкого селища, розташованого поблизу Маріуполя на узбережжі Азовського моря.

А навіщо занурюватися у подробиці тим більше, що це вже історія і історія доволі сумна. Всі і так знають, що Широкине було звільнене від сепаратистів полком “Азов” в ході “жорстоких боїв”. Про цю “гучну перемогу” і по телевізору показували і по радіо розповідали.

Керівництво полку “Азов” і сьогодні пишається своїми діями, заробляє на цьому свої політичні дивіденди, даючи оцінку і рекомендації керівництву АТО щодо проведення операцій.

Але для чого було здійснене це захоплення, як усе відбувалося та до чого призвело спробую зараз пояснити.

До лютого 2015 року селище Широкине перебувало на нейтральній території, тобто у так званій “сірій зоні” між бойовиками “ДНР” та силами АТО.

До початку активних бойових дій Широкине представляло собою невелике містечко зі стабільною соціальною обстановкою. Його населення близько 1,5 тис. чоловік, було толерантно налаштоване як до української сторони, так і до прихильників створення “ДНР” та “русского мира”.

Інфраструктура населеного пункту функціонувала, переважну більшість будівель складали елітні котеджі та будиночки для відпочиваючих у прибережній смузі. Село було дійсно заможне та красиве, така собі перлина на березі Азовського моря.

Хочу зазначити, коли йде війна на красу мало хто звертає увагу. На війні між красою і оперативною необхідністю військові завжди обирають останню (але так роблять професійні військові, тобто справжні, які мають відповідні знання, підготовку та досвід). Так може Широкине і було тим населеним пунктом, захоплення якого вплинуло б на весь перебіг АТО?

Давайте розбиратися. Виявляється, що з військової точки зору селище не мало оперативного або тактичного значення для сил АТО. У зв’язку з тим, що воно розташоване у низині в 20 кілометрах на схід від Маріуполя на узбережжі Азовського моря, використання селища військами у якості опорного пункту або вогневого вузла було недоцільним. Дуже воно вразливе для засобів вогневого ураження.

Спробу захоплення Широкиного полком “Азов” було розпочато за їх власної ініціативи о 6 годині ранку 10 лютого 2015 року і, як виявиться згодом, без повідомлення керівництва АТО або сектору “М”. Напевно і план дій полку їм на затвердження не надавався. І взаємодії з рештою сил і засобів сектору “М” та всебічного забезпечення дій “Азовців” у Широкиному їх командуванням організовано не було. Спроба захоплення населеного пункту була розпочата без попередньої розвідки та здійснювалася без артилерійської підтримки.

Чому роблю такі висновки зрозумієте трошки нижче.

А чи можливо так діяти в межах території проведення АТО з юридичної точки зору?

Під час підготовки та проведення зазначених дій у Широкиному керівництвом підрозділів НГУ (до речі, полк “Азов” входив до складу НГУ) було порушено вимоги як законодавчої бази щодо проведення антитерористичної операції, так і основоположних засад ведення бойових дій, що може розцінюватися не інакше, як втручання в оперативне управління АТО сторонніх осіб. Хто ж безпосередньо керував захопленням Широкиного, і, відповідно до цього, ніс відповідальність за життя та здоров’я “Азовців” (і не тільки), до цього часу невідомо.

Внаслідок цього не було визначено мети дій полку “Азов”, досягнення якої сприяло б успішному виконанню військами подальших завдань, покращенню їх положення, або створенню вигідних умов для ведення переговорного процесу з Російською Федерацією. За відсутності зрозумілої мети дій, не були визначені завдання підрозділів та очікуваний результат їх дій.

В ході спроби захоплення Широкиного “Азовцям” вдалося увійти до населеного пункту. Там вони зустріли збройний опір бойовиків, дії яких підтримувалися вогнем ворожої артилерії та мінометів.

А що було на озброєнні у полку “Азов”? Заходили вони в Широкине на неброньованих джипах, озброєні переважно стрілецькою зброєю. Мабуть вважали, що якщо бойовиків в селищі немає то і їм нічого не загрожує. А якби повідомили штаб АТО про свої наміри, довели б необхідність своїх дій, організували б взаємодію то і підтримка бронею була б, і артилерія була б.

Але сталося так, як сталося. За результатами бойової сутички “Азовцям” вдалося закріпитися в населеному пункті. Але бойові групи за підтримки артилерії і танків противника не полишали спроб вибити їх з Широкине.

З огляду на географічне розташування селища та той факт, що по ньому постійно працювала ворожа артилерія, воно являло собою вогневий мішок, в якому і опинилися підрозділи “Азова”.

Внаслідок цього, зазначені підрозділи на протязі певного періоду утримували оборону селища та зазнали чималих втрат.

В умовах, що склалися, вони були вимушені вимагати підтримки від керівництва АТО. При цьому, робили це у звичний спосіб за допомогою засобів масової інформації: “Нас усі кинули, нас зрадили, військові не допомагають добробатам”. Також наголошувалося: “Ми зробили саму важку роботу – захопили Широкине, тепер нехай військові його обороняють”.

В подальшому, 14 лютого керівництвом сектору “М” було прийнято рішення щодо виведення підрозділів на завчасно підготовлені позиції та закріплення на них під прикриттям бронегрупи 2 БТГр 17 отбр, РТГр 1 обмп та 8 РТГр 79 оаембр. До речі, це усі підрозділи, які перебували на той час у резерві і повинні були не допустити наступу бойовиків на Маріуполь з північного сходу. Тобто сектор “М”, витягуючи “Азовців” з Широкиного, залишився без резервів і був вимушений повністю змінювати свій бойовий порядок.

Позиції було обладнано на західній околиці села, які розташовані на панівних висотах та дозволяли вести спостереження за селом і місцевістю довкола нього.

Після відходу підрозділів на околицю села як бойовиками, так і нашими підрозділами, неодноразово вживалися спроби оволодіння та утримання Широкиним, в ході яких відбувалися бойові дії піхоти (ДРГ), танків та артилерійські дуелі.

В результаті запеклих боїв біля 60% будівель в селищі були частково або повністю зруйновані, а більшість мешканців покинули село. Станом на середину квітня в Широкиному залишалося до 40 жителів, а вже на початок червня – всього близько 20 осіб постійного населення.

На початку липня спостерігачами місії ОБСЄ на Донбасі було констатовано факт відсутності населення в Широкиному. Селище просто перестало існувати.

В результаті невдалої спроби полку “Азов” захопити Широкине суттєво погіршилася обстановки в секторі “М”, а також значно ускладнилися умови проведення АТО в цілому.

Втричі збільшилася кількість обстрілів противником українських позицій у секторі “М” в період з лютого по квітень 2015 року у порівняні з аналогічним періодом наприкінці 2014 року. При чому, основна частина обстрілів припадала саме на Широкине.

В десять разів збільшилася кількість втрат серед українських військових.

Інфраструктура селища, оселі громадян були вщент знищені внаслідок обстрілів та бойових зіткнень. Населення було вимушене евакуюватися як на територію підконтрольну українській владі, так і до Російської Федерації.

Як наслідок – рівень довіри та підтримки населенням на півдні Донецької області до української влади в цілому та до сил АТО істотно погіршився, що суттєво ускладнює умови виконання ними подальших завдань в операції.

Відношення до України, як надійного партнера, було поставлене під сумнів представниками міжнародних організацій, які залучаються до процесу врегулювання кризової ситуації на Донбасі. Адже збереження мирної обстановки саме у районі Широкиного було однією із загальновідомих цілей дій ОБСЄ на південному сході України.

РФ отримала зручний привід для звинувачення України у порушенні Мінських угод та використовує його в загальній інформаційній кампанії проти нашої держави.

Врегулювання ситуації навколо Широкиного та його демілітаризація вимагали вирішення на політичному рівні, залучення представників світових безпекових організацій та провідних політичних діячів з метою впливу на бойовиків “ДНР” через керівництво Російської Федерації. Зазначене сприяло підвищенню ролі останніх суб’єктів у мирному процесі.

Крім того, втрати, яких зазнали сили АТО в ході спроби зайняття та утримання Широкиного, склали 19 військовослужбовців, а за неофіційними даними – до 280 чоловік. Чому так багато за неофіційними, тому що разом з “Азовом” в захопленні Широкиного брили участь окремі підрозділи (групи) добровольчих підрозділів, які так і не виявили бажання вступити до лав Збройних Сил, Національної гвардії або МВС і, відповідно, на обліку не перебували.

Таким чином, спроба захоплення Широкиного підрозділами “полку Азов” тактичного значення не мала, призвела до активізації противника на Маріупольському напрямку, збільшення втрат сил АТО.

Широкине стало ще однією найгарячішою точкою лінії розмежування.

Подальше утримання ситуації в районі селища Широкине під контролем вимагало відволікання сил і засобів Збройних Сил з інших напрямків для посилення підрозділів НГУ (МВС), що послабило угруповання сил і засобів, залучених до проведення АТО на головних напрямках (Донецький, Дебальцевський). Положення військ сектору “М” погіршилося.

Спроба захоплення Широкиного негативним чином вплинула на воєнно-політичну обстановку довкола України внаслідок погіршення довіри до неї на міжнародній арені, оприлюднення ознак неспроможності держави здійснювати контроль за діяльністю її силових структур на Донбасі.

Спроба захоплення Широкиного повинна розглядатися не як військова операція, а як PR акція полку “Азов” з метою підтримання їх іміджу як вирішальних гравців у боротьбі з тероризмом на сході України.