Вітовтова баня: Історія створення української митниці

Невеликий історичний екскурс в історію митної системи - становлення мережі прикордонних митниць на території України

Не претендуючи на історичну достовірність, матеріал покликаний саме звернути на себе увагу людей, не байдужих до даного питання.

Хоча митна справа в Україні була відома ще за часів Київської Держави (про що свідчать нам Золоті ворота, які одночасно були і митницею), але розквіту і розповсюдження досягла за часів Литви, а саме під час правління князя Вітовта.

Саме ця історична постать увіковічнила себе у назві митних комор того часу – «вітовтова баня».

Тож давайте собі уявімо той час. 1399-й рік! В Англії буяє протистояння Річарда ІІ з парламентом, турки добивають залишки Візантійської імперії, Велике князівство литовське виступає проти Золотої орди у похід.

Вітовт (у польській транскрипції – Вітольд, у православ’ї хрещений під іменем Олександр) був Князем Луцьким у 1387-89 роках, а згодом став Великим Князем Літовським, Руським і Жемойтським.

До речі, правильним буде саме така назва, оскільки Велике князівство Руське (не плутати з Росією – до неї ще 350 років) складало 9/10 території ВКЛРЖ (офіційно ВКР буде так називатися лише по смерті Вітовта у 1432 – 1435 рр.).



В 1410 році під керівництвом Вітовта об’єднані литовські, руські, польські війська здобудуть перемогу над Тевтонським орденом, що кардинально змінить геополітичний розклад на користь Князівства, а згодом – Речі Посполитої.

Непідтверджений факт, але Вітовтом було надано Києву Магдебурзьке право. Це випливає з грамоти Великого князя литовського
Олександра (син Казімира) від 1494 р.

Олександр підтвердив киянам права і гарантував права "як були за Великого князя Вітовта".

Той самий, до речі, Олександр у своїй іншій грамоті каже: «А до Кочибея по соль ездити и брать водлуг обычаю староданого мыта давати с Кыева... мають за сторожею людей наших».

Кочибей, він же Кочубей або Хаджибей, - це теперішня Одеса (генуезці називали її Джинестрою).

Загалом засновувати міста в чистому полі (маю на увазі російську традицію імператриці Катерини) ще нікому не вдавалося. Всі міста і містечка засновувалися на місці стародавніх городищ і поселень.

Тому заснування Одеси, Херсона, Катеринослава тощо – цілковита профанація.

У 1514 році ці самоврядні права були підтверджені Грамотою Польського короля Сигізмунда І.





Всі помітили «Україну»?)

У 1415 році Вітовт відокремлює Київську митрополію від Московської з причин занедбання церков.



Наряду з Владиславом II Ягайлом та Владом ІІ Цепешем, більш відомим як Дракула, Вітовт входив у число 24 лицарів Ордену дракона, який був створений для захисту Хреста, зокрема для боротьби проти турків.

Вітовт проводить серію вдалих походів проти Золотої Орди, а у 1397 році Вітовт здобуває Крим!

Однак очевидно внаслідок віддаленості від литовських і руських земель закріпитися там не зумів, вочевидь обмежившись даниною і визнання сюзеренітету, посадивши на престол опального в Золотій Орді хана Тохтамиша.

Того самого, що після «героїчної» Куликівської битви (Куликове поле історики не знайшли досі) спалив Москву.

Вітовт робить ще одну справу – засновує Вітовтову баню. Або митну комору.

Оскільки, попри не зовсім дружні відносини, з татарами велася жвава торгівля.

Тож повернемося у 1399 рік – об’єднане литовське, руське, німецьке та польське військо зазнає поразки від золотоординського князя Тимура-Кутлука.

Вітовт втрачає причерноморські землі, які згодом стануть частиною Кримського ханства.



Однак, незважаючи на це, Вітовтова баня залишається. Більше того вона залишає свою назву.

Тому можна віднайти її на стародавніх мапах.

Але тут розпочинається найцікавіше.

По-перше, де саме вона знаходилася? Оскільки деякі європейські картографи суперечать один одному.

По-друге, у різних картографів Вітовтова баня називається, або «Vitold Hammami», або «Balneum Vitoldi», або «Witoldowa Łaźnia».

dzieli od Oczakowa i Ostakirmen dokładnie 20 mil» «Witoldowa Łaźnia» (balneum Vitoldi) występuje dwukrotnie. «witoldową łaźnią» nazywano komorę celną, wybudowaną przez księcia witolda u tawańskiego brodu dla karawan idących z Kaffy do Kijowa.

Тобто фактично перекладають слово «баня» у значенні «лазня».

Однак, у перекладі зі староруської (або староукраїнської) баня – це купол або башта.

БА́НЯ2, і, ж. 1. Опуклий дах, що має форму півкулі; купол. Баня виведена зкругла-гранчаста, одна гранка більша, а друга менша (Свидн., Люборацькі, 1955, 19); Підійшли [некрути] ближче, побачили верховини церков — із золотими банями, і з блакитними (Мирний, II, 1954, 120);

Вже показалась на обрії синя смуга.. лісу і жіночий монастир на горі з позолоченими банями (Шиян, Вибр., 1947, 154); * У порівн. Високі крислаті верби зеленою банею нависли над вуличкою (Коцюб., І, 1955, 27)

З урахуванням того, що кордон у Північному Причерномор’ї між Великим князівством Литовським, Руським і Жемойтським та Золотою Ордою проходив по руслу Дніпра, то перше, що спадає на думку, це Вітовтова вежа між селами Козацьким і Веселим у Херсонській області. Крім того, поблизу була ще одна башта - Дівоча у сьогоднішньому Бериславі Херсонської області.

Татарська назва Берислава – Кизи-Кермен (власне дівоча башта).






Атлас Руських земель у складі Речі Посполитої, виданий у 1904 році в Польщі, свідчить про те, що Кизи-Кермен стояв якраз на шляху Таванської переправи.



Справа ось у чому! Татари прийдуть у Кизи-Кермен лише після поразки Вітовта (або навіть після його смерті), а переклад вітовтової бані на кримсько-татарську та турецьку здійснили лише по очевидному значенню слова «баня» - лазня.

Тут важливо зафіксувати факт того, що:

1. Перекладали;

2. Саме зі староукраїнської (старобілоруської) мови.

Це підтверджується Аль-Ідрісі. Тобто він це особисто не підтверджував, адже жив у 12 столітті. Але на його мапі 1154 року (так звана Мапа Роджера лат. Tabula Rogeriana– виконана для Сицілійського короля Роджера ІІ) у низов’ї Дніпра значиться Berizlau.



Нагадую, що згідно із загальноприйнятою версією Бериславом місто буде називатися лише з 1784 року.

Історики свідчать, що Берислав виник в перших століттях нашої ери під назвою Метрополіс (так його називає Птолемей), пізніше перейменований готами, Данпарштадт (що перекладається як місто на Дніпрі). Данпарштадт був столицею Готської держави і проіснував до гунського нашестя (IV століття). В кінці XIV століття золотоординський хан Тохтамиш побудував тут фортецю Доган-гечит, зруйновану в 1399 році ханом Тімур-Кутлуєм.



Подібна історія із Білгородом (нині Білгород-Дністровський). Європейські картографи називали його навіть за татар «Бєлгород або Аккерман», а деякі взагалі перекладали Ville Blanche (Біле місто).

Це ще раз підтверджує, що ВКЛРЖ було доволі «руською» державою, оскільки багато топонімів перекладалися на турецьку, кримсько-татарську, французьку, італійську і англійську мови саме з «руської».

В принципі це не дивно, враховуючи, що всі три Литовські Статути видавалися руською мовою (староукраїнською або старобілоруською).

Тож ніби з цим розібралися.

Отже, де саме знаходилася вітовтова баня?

Торгівля ХІV-ХV ст. була переважно суходільна — товар везли великими караванами-валками з охороною. Рубруквіс оповідає, як ще в XIII ст. купці з Руси привозили до Криму в критих фурах, запряжених волами, дорогоцінні хутра, а забирали сіль. Головний шлях йшов на Перекіп, відомий ще на початку XVI ст., як «дорога стародавня». В середині XVI ст. Михайло Литвин писав, що в Тавані, недалеко Олешшя, стояв мурований будинок — «Вітовтова баня», де була колись литовська митна комора.

Тобто, можливо, і в Тавані – на лівому березі Дніпра навпроти Берислава.

Але є також версія, що у Виноградній Кручі, яка згодом називалася Вітовка, тобто селище на честь Вітовта.

На допомогу нам знову приходять європейські картографи (у Російській імперії перша мапа з’явиться лише у 1745 році, і не без допомоги німців).

На мапі 1657 року «Все Королівство Угорщини та суміжні держави» Вітовтова баня вказана біля Великого Інгулу неподалік його впадіння в Південний Буг.



Це підтверджується і мапою Оттоманської Імперії 1774 року авторства Джованні Антоніо Ріцци Дзанноні.



Російський історик Н.Павліщев склав мапу Речі Посполитої в кордонах 1667 року за Яна Казимира.



Однак несподівано мапа 1662 року «Tractus Borysthenis vulgo Dniepr et Niepr dicti, a civitate Czircassi ad ostia et Ilmien» (тобто Борисфенський тракт або Дніпровський шлях) нам вказує на те, що вітовтових бань було дві (мінімум).



Але скоріш за все вони були на всіх переправах з урахуванням того, що Дніпро був кордоном між ВКЛРЖ та Золотою Ордою.

Згодом після завоювання Північного Причорномор’я Кримським ханством Вітовтова баня втратила своє значення як митної комори і залишилася топонімом.

Тож і без того Великий Князь Вітовт, створивши одну з найбільших (майже 1 млн. кв. км) і наймогутніших держав тогочасної Європи, увіковічнив себе у назві митниці.

Створення на той час таких інститутів саме на кордоні (бо зачасту митниці були безпосередньо у містах, наприклад в Києві у Золотих воротах), свідчило бо неабияку увагу до поняття територія держави, економічні інтереси, наповнення казни і розвиток міжнародної торгівлі.