Безбатченки

Батьківщина – святе слово для мільйонів, а тепер уже і для мільярдів землян

Якщо подивимося на білий світ з точки зору віків, то переконаємося, що кожен з мешканців нашої планети перш за все цінує те місце, де він народився, виріс, живе, працює і хоче досягти ще кращого. Батьківщина – святе слово для мільйонів, а тепер уже і для мільярдів землян. Народна творчість свідчить : «Свій край – як рай, а чужа країна – як домовина» (українці), « Гарно на батьківщині…Де ще може бути краще ніж біля рідної печі» (німці), «Всякому мила своя сторона» (московини), «Нема місця подібного до домівки» (англійці), «І дим батьківщини солодкий» (поляки). Щоправда та ж сама народна творчість підкреслює й інше: « У сім’ї не без виродка», або «Кожне стадо не без паршивої вівці» (українці). Та й сусіди з півночі теж помічають негативи: « Умного отца, да бешена овца», «От одной матки, да не одни ребятки». Хоча і дивуватися особливо нічому. Українська приказка підкреслює: «Який цар така й орда». А хто за останні п’ятнадцять років найбільше покладався на силу зброї? Правильно, московський карлик. Це ж його зусиллями мільярдні кошти витрачалися на одурачення власного народу і тих, хто поруч. Шкода, що ми цього довго не помічали.

У книзі «Доля України», яка побачила світ тепер уже в далекому мирному 2012 році, знаходимо вислови провідного ідеолога сучасного Кремля Дугіна. Він, наче шаман, викликав протистояння : «Війна не змусить себе чекати. Вона визначена. Ні-ні та й потягне свіжою кров’ю стрімкий вітер, який безпомилково вгадують ті, хто більше всього ладен воювати. Тьма народів і народів, культур і культів кинули нам, росіянам, смертельний виклик. Захід, як цивілізація відмовляє нам у праві на те, щоб ми могли бути іншою, відмінною від нього цивілізацією – і це війна. Наші колишні брати по єдиній державі відмовляють нам у тому, щоб поважати нашу силу і наш масштаб – і це теж війна. Західні сусіди, заохочені атлантичною могутністю, загрозливо потрясають нам слабенькими рудими кулачками – і це війна. Азіатські орди скошують злі очі на наші південні і східні простори – і це війна».

Сам Путін настирливо нав’язував усім, а надто журналістам, новітню моду на ідеї недобитого генерала Денікіна, який писав : «Я вірю і сповідую, що великий російський народ, звільнившись від хвороби, струсивши навіяння, стане знову тією страшною силою, яка ніколи не забуде тих, хто штовхав її в безодню анархії. Але для цього потрібна єдина влада і єдина збройна сила… Ніколи ніяка Росія – реакційна чи демократична, республіканська чи тоталітарна – не допустить відділення України”.

Спробуймо в таких умовах, чуючи брехню щодня і ледь не щогодини, не забути про вічні цінності, про святість Батьківщини. Командир українських розвідників з позивним Лісник поділився в Інтернеті:

-      Я був шахтарем, 11 років працював у забої. Жив у Донецьку,  потім переїхав до Києва. Коли почалися незгоди на Донбасі, поїхав туди подивитися своїми очами, що відбувається і що за люди діють. Все, що побачив і почув, - це просто зрада. Зрадників ніде і ніколи поважати не будуть. Користуватись ними будуть, а поважати – ні.

Так і згуртувалися біля смердючого вогнища війни декілька тисяч покидьків. Вони безбатченки, бо уже не мають розстріляної ними батьківщини, не визнають своїх батьків, попередників. Ще й підкреслюють, що вони справжні нешлюбні діти. Хіба колись наша Україна мріяла про союз з нелюбим північним сусідом? Це тільки Москва кричала на весь світ про свою вірність та зв'язок. І підкуповувала безбатченків. За одно і залякувала. Як писав сучасний Московик-історик Сєргєй Родін: «Малая Русь» - це, по суті, передова лінія фронту ось уже тисячу років війни не на життя, а на смерть. Будь-які спроби грати в цьому конфлікті якусь «самостійну роль» наперед приречені: надто вже могутні сили у ньому задіяні. Відомій усім «українській хаті» ніколи не бути «збоку».

Командиру Ліснику задали питання:

-        Ви спілкуєтесь з людьми по той бік. Решта України зможе знову з цими районами жити в одній країни?

-        Ні, однозначно ні. Це буде за надто важко. Буде багато вбивств і зачисток. Уявіть собі, прийде патріот, скажімо, в Горлівку, а там хтось крикне «слава Новоросії». Бійня почнеться. І тих людей Росія до себе не забере, залишить нам у навантаження. У цьому її план.

А кому потрібні безбатчинки? Ось уже Президент Порошенко говорить про те, що передасть у Верховну Раду документи про позбавлення сепаратистів прав громадянства України. Є ще один крок по дорозі зради – війна на боці ісламської держави. Але це вже справді смертельний крок для всіх безбатченків.

Туди їм і дорога. Так каже народна мудрість.