Цей рік запам’ятається назавжди.

Рік минає, тож ми підсумовуємо, робимо висновки, будуємо плани й виставляємо пріоритети на майбутнє. Чим відзначився 2014-й в економіці країни?

Що ближче ми наближаємось до Нового року, то більше, за звичкою, озираємось на рік, що минає, підсумовуємо, робимо висновки, будуємо плани й виставляємо пріоритети на майбутнє. Що ж, цей, чотирнадцятий, був нелегким для усіх і запам’ятається надовго. Спогади – штука особиста, та саме цей рік мав багато спільних для всіх подій і емоцій. Найвизначнішим, мабуть, для кожного українця здобуттям в цьому році є відчуття приналежності до єдиної нації, гордої й нескореної, що довела всьому світові, та насамперед самій собі, право самостійно приймати рішення та обирати власну дорогу.

Найболючішою згадкою, мабуть, для кожного назавжди залишиться війна... Неоголошена війна, яка щодня забирає життя і молодих хлопців, і старших чоловіків, та приносить смуток і біль. Анексія Автономної Республіки Крим і фактично стерті з лиця землі важкою артилерією дві східні області, де зараз кожної хвилини небо здригається від пострілів.

Для економіки України цей рік теж дався взнаки. Згадувати його будемо насамперед через найважливіше макроекономічне рішення, що докорінно змінило економічну ситуацію в країні: угода з Міжнародним валютним фондом. Багаторічні перемовини із цією організацією щодо стабілізаційного кредита саме в цьому році увінчалися довгоочікуваними траншами. Хотілося сказати - «успіхом», та наслідки цих домовленостей для країні не такі вже й райдужні.

Виникає закономірне питання: чого ж так довго не давали? Три роки домовлялись-домовлялись, танцювали навколо того траншу, згортали й розгортали назад програму, але до виплати позики так і не доходило. Україна не приставала на умови Фонду, які мала б виконати заради цієї позики. Тодішній прем’єр-міністр Сергій Арбузов вважав їх нестерпними для економіки країни. МВФ все наполягав на підвищенні ціни на газ та тарифів на комунальні послуги, відміні субсидій та компенсаційних виплат з бюджету. Ну і відмовитись від політики фіксованого курсу, завдяки якій гривню довгий час тримали під контролем в рамках пристойності. Тож прийняли рішення в нові борги не лізти, розплачуватись потроху із старими. Ну як потроху? Повернули загалом $9 млрд, з них тільки в минулому році майже 6, через що золотовалютний резерв країни трохи «схуд».

В цьому році уряд Арсенія Яценюка таки згодився на пропозиції МВФ. Отримані кошти здебільшого використали не на якісь глобальні економічні проекти чи реформи, а на погашення старих боргів перед тим таки Фондом, а також – на підтримання національної валюти. Відпущена в плавання гривня за неповний рік встигла здешевшати чи не вдвічі, і тепер вимагає неабияких валютних інтервенцій, аби не пуститися у повну девальвацію. Лише в жовтні цього року на підтримання курсу було витрачено $3,8 млрд. І відтепер НБУ продаватиме до 10 мільонів доларів на тиждень на валютних аукціонах. Це навряд чи сильно вплине на фінансовий ринок – скоріше, на темпи втрати золотовалютних резервів країни.

На жаль, економістам запам’ятається 2014-й рік не стільки звершеннями, скільки сумними «рекордами». Не лише гривня відзначилася досягненням небачених для себе раніше горизонтів відносно інших валют, інфляція також гордо подолала 20% позначку. Розмір зовнішнього боргу дотягнувся до 60% від валового внутрішнього продукту. Емісія – 112 мільярдів нічим не підкріпленої гривні. Схожа картина у всіх макроекономічних показниках.

В принципі, українська економіка знала і більш скрутні часи. Можливо, треба просто зусередитись і працювати над ситуацією, потроху її вирівнюючи. Проблем насправді чимало навалилось. Та це й закономірно, якщо зважити на загальну політичну ситуацію та суспільні процеси, які ми наразі переживаємо. Та на жаль, приступити до монотонної систематичної роботи все ніяк не вдається. Безкінечний режим очікування, зокрема – через вибори. До речі, ось чим ще назавжди запам’ятається цей рік для всіх українців: країна обрала собі і нового Президента і новий Парламент. Наче наступного тижня всі мають розсістися по омріяних кріслах і зусередитись на задачах, що зараз стоять перед Україною в усіх сферах життя.

Як співається у пісні, «колись настане день. Закінчиться війна». Мабуть, саме цього українці наразі прагнуть найбільше – підсумовуючи рік, видихнути з полегшенням і радістю, що все вже позаду.