ПРОБЛЕМИ З ДОВІРОЮ ДО ІНСТИТУТІВ ВЛАДИ

Тривалий час органи державної влади, місцевого самоврядування на території України формувалися з «політичної еліти». І доки такий порядок не буде зламано - проблема не вирішиться.

Тривалий час органи державної влади, місцевого самоврядування на території України формувалися з «політичної еліти». До політичної еліти входили представники провладної політичної партії, середні та нижчі ланки влади займали ставленики провладної партії. Вибори, які мали на меті оновлювати владу, фактично поновлювали та продовжували повноваження тих самих можновладців, деякі з яких займали державні посади з часів існування СРСР. Провладні політичні партії, змінюючи назви, гасла  здебільшого  не міняли основний членський склад, тобто  до влади приходили ті ж самі особи в різний час від різних політичних структур. Громадяни України не мали можливості використовувати в повному обсязі своє право обирати та бути обраними до органів державної влади (ст. 38 Конституції України), адже обирати приходилося зі складу політичної еліти або осіб до неї наближених. Внаслідок того, що фактично чиновники призначалися політичною елітою а не народом,  державний апарат працював в інтересах політичної еліти, був їй повністю підзвітним та підконтрольним. Дана ситуація повністю спотворює цінності та принципи демократичної держави та суспільства, адже народ, який є єдиним джерелом влади (ст.5 Конституції України) не має можливості реального впливу, контролю за діяльністю органів державної влади, які повинні бути підзвітні та підконтрольні лише народу. Тобто народ, як роботодавець, не має можливості контролювати своїх робітників (держслужбовців), не має повного доступу до інформації, щодо розпорядження державними коштами та майном, не має право знати причину, з якої наймані особи – держслужбовці, отримуючи заробітну плату від свого роботодавця (народу), не виконуючи покладені на них обов’язки (або виконуючи не в повному обсязі) мають матеріальні умови та фінансові статки, що в сотні, тисячі разів перевищують умови, статки самого народу, та не можуть співпадати з розмірами заробітних плат держслужбовця.

       Наслідком таких взаємовідносин між громадянами та держслужбовцями, стало зростаюче незадоволення з боку населення не тільки владою а і самим спотвореним державним устроєм, недовірою до чиновників всіх рівнів. З метою повернення довіри до органів державної влади, місцевого самоврядування, надання можливості здійснювати громадський контроль за діяльністю державних посадовців, Верховною Радою  України було прийнято низьку законів:

ЗУ «Про доступ до публічної інформації», яким громадянам було надано право доступу до публічної інформації, зокрема, що стосується діяльності державних установ, використання бюджетних коштів, майна, доступ до декларацій про майнові статки керівників державних структур, тощо;

ЗУ «Про засади запобігання і протидії корупції», в якому, зокрема, з’явився розширений перелік суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення а також, з метою запобігання та протидії корупції, були  введені обмеження  для посадових, службових осіб, з’явилися вимоги до кандидатів на посади державних службовців, тощо;

ЗУ «Про очищення влади», в якому передбачено низьку норм спрямованих на безпосереднє «перезавантаження» влади всіх рівнів, тобто надання теоретичної можливості громадянам в повному обсязі використовувати своє конституційне право вибирати та бути обраними до органів державної влади, місцевого самоврядування.

Чи можна вважати  прийняття даних законів, та зокрема очікуваного суспільством  ЗУ «Про очищення влади», вирішенням проблем взаємовідносин  між громадянами та держслужбовцями, повернення довіри до влади?   Виходячи з настроїв суспільства – ні. Такі важливі закони, це лише перші кроки на шляху до створення демократичної держави, більш того, в даних законах, які спрямовані на очищення влади, протидію корупції,  контролюючи функції покладені на державних службовців, а громадянам запропоновано отримувати обмежену інформацію, щодо здійснення заходів з боку спеціальних уповноважених державою суб’єктів. Громадяни знову вимушені сподіватися на здійснення дій з боку все ще старої, повільної бюрократичної державної машини. Законами не передбачено дієвого порядку в частині можливості безпосереднього здійснення заходів та громадського контролю самими громадянами. Тобто головну проблему не вирішено, народ як роботодавець, не має можливості контролювати своїх найманих робітників-держслужбовців. І доки такий порядок не буде зламано, не буде надано громадянам  достатнього доступу до інформації, що стосується діяльності державних органів, можливості здійснювати безпосередній контроль за діяльністю державних службовців - проблема не вирішиться. 

Голова Антикорупційної правозахисної Ради 

Снісар Олександр Миколайович

http://com1.org.ua/