Янукович має подати у відставку, якщо плівки Мельниченка визнають справжніми

Колишній президентський охоронець Микола Мельниченко протягом 1998-2000 років записував розмови в офісі тодішнього глави держави Леоніда Кучми.

На них є голоси багатьох представників колишньої та теперішньої владних еліт, які відвідували президентський офіс.

Якщо плівки буде визнано автентичними і використано в майбутньому судовому процесі проти Леоніда Кучми, то ігнорування злочинів інших осіб, зафіксованих на них, буде свідченням вибірковості правосуддя в Україні. Відповідно, це не буде нічим відрізнятися від вибіркового правосуддя, яке застосовують до лідера опозиції Юлії Тимошенко, членів її партії Батьківщина та членів її уряду 2007-2010 років.

Справді, дуже підозріло (і навряд чи це є випадковим збігом), що відкриття справи проти Кучми було оголошено 24 березня – того ж дня, коли Тимошенко нарешті дозволили відвідати Брюссель для участі в саміті ЄНП.
Головний редактор журналу Главред навела перелік семи можливих причин відкриття справи проти Кучми. Перша причина полягає в тому, що влада таким чином хотіла відвернути увагу Європи від Юлії Тимошенко, яка наступні декілька днів перебувала в Брюсселі та «очорняла» українську владу на чолі з Януковичем.

Згідно з другою версією «влада хоче реабілітувати себе в очах міжнародної громадськості і довести, що закон – один для всіх».

Проте на Заході ніхто не купиться на цю демонстрацію принципу «закон один для всіх», якщо плівки Мельниченка буде використано вибірково. Адже якщо плівки буде використано повністю, пані Тимошенко як публічну особу буде виправдано, оскільки вони містять свідчення фабрикації справи проти неї Президентом Кучмою в 2000 році, в результаті чого її було ув’язнено на один місяць.

Приклад нинішнього глави держави Януковича свідчить, що він відкрив скриньку Пандори. Президент Янукович, за словами американо-британського журналіста Ярка Кошіва, який вивчав плівки і є автором книги «Обезголовлений» про вбивство Гонгадзе, «присутній на плівках і під час розмов із Кучмою постає як жорстокий губернатор Донецької області, який зневажливо ставиться до права населення на свободу слова, правосуддя та політичну активність». Плівки також свідчать про те, що Янукович призвів до банкрутства державну компанію Донецькенерго, щоб приватизувати її за безцінь.

Кошів продовжує: «Віктор Янукович також дає Кучмі дорогі подарунки, які можна розцінити як хабарі. В особистісному плані він виявляється скиглієм, що постійно скаржиться на Прем’єр-міністра Ющенка та Віце-прем’єр-міністра Тимошенко». На плівках є також непрямі свідчення того, що Янукович забезпечив фальсифікації, які дозволили Кучмі перемоги в Донецькій області на президентських виборах 1999 року. Крім того, хоч цього і немає на плівках, Янукович, будучи губернатором, також забезпечив перемогу пропрезидентському блокові «За єдину Україну!» (ЗЄУ) на парламентських виборах 2002 року (тоді Донбас став єдиним регіоном, де ЗЄУ здобув найбільше голосів). Янукович тією чи іншою мірою керував чотирма кампаніями з фальсифікації виборів – двічі в ролі губернатора, один раз у ролі Прем’єр-міністра в 2004 році та один раз у якості Президента в 2010 році.

Плівки Мельниченка також проливають світло на феномен, який пан Кошів називає «паралельним урядом» – справжнім урядом України, на відміну від того, який демонстрували українцям та країнам Заходу. Багато представників політичної верхівки на плівках обговорюють різноманітні незаконні дії, в тому числі корупцію, зловживання службовим становищем, фальсифікацію виборів та насильство проти журналістів.

До цих осіб належать, зокрема, тодішній голова Служби безпеки України (СБУ) Леонід Деркач, чиє відомство також стежило за Гонгадзе і померлий колишній Міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко. Син пана Деркача Андрій є депутатом від Партії регіонів.

Пан Деркач перебував у затінку після того, як у лютому 2001 року внаслідок справи Гонгадзе був змушений піти у відставку. Його ім’я згадується на плівках стосовно незаконного продажу зброї, зокрема радарів «Кольчуга» до Іраку.

Нинішній Прем’єр-Міністр Микола Азаров – частий гість на плівках, де він, очолюючи Державну податкову службу, обговорює політичне використання свого відомства для шантажу бізнесменів, які підтримували опозицію.
Плівки містять епізод, на якому пан Азаров повідомляє президентові про приклади корупції у високих ешелонах політики і питає, кого слід покарати, а на які дії слід заплющити очі.

Зрозуміло, що Володимир Литвин, тодішній голова президентської адміністрації, також дуже часто присутній на плівках, оскільки він перебував на більшості зустрічей у президентському офісі. Однак двадцять депутатів Блоку Литвина вкрай потрібні коаліції «Стабільність і реформи».
На плівках також зафіксовано розмови Ігоря Бакая, який втік до Росії в 2005 році, і Олександра Волкова з Кучмою щодо їх розпродажу активів державної газової компанії Нафтогаз і розподілу отриманого прибутку. Віце-прем’єр-міністр Тимошенко перекрила ці корупційні схеми в 2000 році і таким чином розлютила панів Бакая і Волкова, які переконували Президента Кучму «розібратися» з нею.

Плівки містять діалоги за участю пана Волкова, в яких він обговорює свої зв’язки із злочинним світом, діяльність у якості політичного виконавця волі Кучми та збирання коштів для фінансування виборчої кампанії Кучми в 1999 році, яке відбувалося із застосування корупційних схем.

Плівки також дають свідчення щодо стеження за дружиною Віктора Ющенка Катериною Чумаченко, яку вважали «шпигуном США», та організації кампанії відставки уряду Ющенка в квітні 2001 року.

Тодішній Генеральний прокурор Михайло Потебенько також є на плівках, і якщо справа Кучми дійде до суду, там мають виникнути питання щодо того, як Потебенько прикривав участь Кучми у вбивстві Гонгадзе. Те саме стосується трьох наступних генеральних прокурорів Геннадія Васильєва, депутата Партії регіонів Святослава Піскуна та Олександра Медведька, які були союзниками Президента Януковича. Усіх чотирьох прокурорів слід притягнути до відповідальності за прикриття Кучми.

Зрештою, на плівках зафіксовано голоси багатьох інших губернаторів, окрім Януковича, які також зловживали своїм посадовим положенням. Ці губернатори, деякі з яких втекли до Росії в 2005 році, підтримували Януковича та Партію регіонів на трьох останніх виборах, починаючи з 2006 року. Одним з таких губернаторів був одіозний прихильник Януковича Володимир Щербань, який до виборів 2004 року займався грабунком та «прихватизацією» активів Сумської області.

Таким чином, якщо Президент Янукович хоче продемонструвати перед Заходом, що в Україні немає вибіркового правосуддя та переслідувань за політичними ознаками, він має зробити два кроки. По-перше, забезпечити, щоб у судовому порядку було розглянуто всі злочини, зафіксовані на плівках, а не лише справу Кучми. По-друге, подати у відставку та погодитись на те, щоб Генеральна прокуратура провела розслідування його зловживань на посаді губернатора Донецької області протягом 1998-2000 років, коли Мельниченко записував свої плівки.