Янукович збирається використати радянський націоналізм, аби зберегти владу

Західні та українські аналітики довго говорили про існування трьох факторів, які нібито характеризують українські реалії.

По-перше, що Партія регіонів (як інші центристські партії) не має ідеології. По-друге, що українська регіональна розмаїтість стоїть на заваді узурпації влади однією політичної силою. По-третє, що на відміну від Росії правлячі партії не можуть використовувати націоналістичні сентименти для збереження влади.

Провокації 9 травня засвідчили хибність усіх трьох тверджень.

Команда Віктора Януковича не збирається сприяти українській національній інтеграції, а натомість отримує дивіденди від поляризації країни. З часів президентських виборів 2004 року розпалювання міжрегіонального протистояння є стратегією українських і російських політичних технологів, які працюють на Януковича та Партію регіонів і намагаються залишити їх при владі.

Провокації 9 травня є кульмінацією політичної технології, яку використовували сім років тому і яка ледь не призвела до громадянської війни в Україні. Сьогодні – і чим ближче до президентських виборів, тим вірогідніше – застосування цієї політичної технології може мати два наслідки.

Вона може залишити  Партію регіонів при владі до 2020 року (або й довше). Однак, вона так само може призвести до другого, менш мирного Майдану та – що важливіше – «Севєродонецька-2», проте цього разу зі значно серйознішими наслідками для територіальної цілісності України.

Хоча Янукович і Партія регіонів не збираються поступатися владою, вони створюють пастку для самих себе.

Якщо команда Януковича дозволить провести вільні вибори в 2012 та 2015 роках, Партія регіонів і Янукович програють їх і постануть перед загрозою кримінальної відповідальності. Використання ними вибіркового правосуддя свідчить, що вони розуміють відмінність Юлії Тимошенко від Віктора Ющенка, адже останній ніколи не мав намірів виконувати свою виборчу обіцянку 2004 року «бандитам – тюрми».

З іншого боку, якщо вони сфальсифікують результати обох виборів або усунуть Тимошенко (яка буде першим чи другим за популярністю політиком у 2015 році) від участі в них, Україна буде розкритикована ОБСЄ та країнами Заходу і здобуде імідж нової авторитарної «Білорусі». На цьому європейська інтеграція України завершиться.

Застосування технологій масової фальсифікації результатів виборів і усунення Тимошенко від участі у президентських виборах, скоріше за все, призведе до загальнонаціональної акції протесту, яка буде більшою за розміром, ніж Помаранчева революція, однак менш мирною.

Сьогодні Україна найбільш поляризована за всі двадцять років своєї незалежності. Цьому сприяла і радянофільська політика Міністра освіти Дмитра Табачника, і повернення радянської концепції історії та розуміння Голодомору й «Великої вітчизняної війни», і вивішування радянських прапорів під час святкування Дня Перемоги цього місяця.

Аби довести своє бажання подолати національну роз’єднаність, команда Януковича має здійснити два кроки.

По-перше, припинити фінансування націоналістичної партії «Свобода», представники якої брали участь в інциденті з пострілом та інших провокаціях 9 травня. По-друге, Партія регіонів має раз і назавжди відмовитись від практики використання контроверсійних питань (антиукраїнський націоналізм, УПА, НАТО, українізація тощо) задля мобілізації своїх виборців.

Янукович і Партія регіонів має стабільну 20-відсоткову підтримку колишніх лівацьких, сталіністських і панславістських виборців, які до 2004 року віддавали свої голоси за Комуністичну партію, прогресивних соціалістів та «Слов’янську єдність». Починаючи від виборів 2006 року, їхніми природними союзниками в Одесі та Криму є російські націоналісти-сепаратисти, яких 9 травня привезли до Львова заради участі в провокаціях.

Тому електорат Януковича і Партії регіонів відрізняється від електорату інших центристських партій («Трудової України», згодом – «Сильної України», НДП), який ті мали протягом 1990-х років і мають сьогодні. Ці центристські партії були націлені на представників нового середнього класу і тому використовували ліберальну ідеологію.

Проте повернімось до трьох зазначених факторів і можливості їх застосування до України.

Першим фактором була ідеологія. На відміну від справжніх центристських партій, Партії регіонів вдалося поєднати лівацький популізм із олігархічним державним капіталізмом. На це вказують і іноземні партнери партії: «Єдина Росія» Владіміра Путіна, група соціалістів у Європейському парламенті та Комуністична партія Китаю.

За ідеологією правлячої партії Україна ближча до Білорусі, ніж до Росії. Починаючи з 1994 року, Аляксандр Лукашенка спирався на радянський білоруський націоналізм, прихильниками якого є близько 40% (зараз, можливо, цей показник упав до 30%) населення, в тому числі серед жителів сільських місцевостей. Цей тип націоналізму більш популярний, ніж етнічний білоруський націоналізм, поширений серед представників білоруської демократичної опозиції.

Радянський націоналізм особливо сильний на Донбасі та в Криму, двох регіонах з найвищим рівнем підтримки Партії регіонів. Опитування Центру Разумкова 2007 року засвідчило, що тут проживає найбільша кількість носіїв радянської політичної культури (російська та українська зайняли друге і третє місця, відповідно). Крім того, близько половини жителів Східної України називають себе носіями змішаної (російсько-української) ідентичності.

Другий фактор – регіональна різноманітність – значно менш важливий, ніж здавалося раніше. Політичні технологи Януковича переконані, що той може лишитися при владі на невизначений термін за допомогою поділу українців на «три сорти», як у 2004 році. Заручитися підтримкою «першого сорту», жителів Східної України, можна шляхом апеляції до контроверсійних питань проросійського і радянського характеру.

Мешканців центральних областей України можна «купити», відбити в них інтерес до політики та відокремити від «схиблених галичан» (як у березні 2001 року), а захід України перетворити на гетто «Свободи». Завдяки тиску на Блок Юлії Тимошенко та відповідному зменшенню кількості набраних ним голосів на місцевих виборах 2010 року «Свободі» було забезпечено контроль над Галичиною протягом наступних п’яти років.

Щодо третього фактора, то команда Януковича використовувала раніше – і використовуватиме далі – націоналістичні почуття населення. За словами відомого соціолога Валерія Хмелька, антидемократичні, авторитарні сентименти значно поширеніші на сході України (що є осередком підтримки Партії регіонів), де їх носіями є близько 20% мешканців, ніж на заході (електоральній базі «Свободи»), де вони характерні для 3-4% жителів. Біло-блакитна Партія регіонів вбачає у чорно-червоній «Свободі» своє дзеркальне відображення. Політика нагадує підкову, адже дві крайності завжди знаходяться поруч.

Наступні чотири роки дадуть відповідь на питання, чи залишаться кордони України такими ж, як і сьогодні, адже ті, хто нині перебувають при владі, не погодяться віддати її так легко, як це зробили Леонід Кравчук і Віктор Ющенко.

Ця 20-відсоткова база радянських виборців недостатня для перемоги на президентських чи парламентських виборах, проте разом із додатковими 10% (на парламентських виборах) та 20% (на президентських виборах), отриманими завдяки використанню контроверсійних питань, як у 2004 році чи 9 травня цього року, вона дасть Партії регіонів і Януковичу потрібний результат.

Створення передумов для розколу українського суспільства та просування радянських цінностей є основними стратегіями політичних технологів, які намагаються зберегти Януковича і компанію при владі. Це стало особливо очевидно після подій 9 травня, однак багато західних оглядачів, зокрема, представники “Freedom House”, розуміли це ще раніше. У квітневому звіті цієї організації «Б’ючи на сполох: на захист демократії в Україні» вони рекомендували «звільнити Міністра освіти Дмитра Табачника – можливо, найбільш одіозного члена Кабінету Міністрів – за загострення ліній суспільного протистояння в Україні довкола питань ідентичності, мови та освіти».