Чіткі маркери ЄС для України

Європейському Союзу саме час почати справжній діалог і встановити чіткі маркери для України

Ден Гамільтон, Лукан Вей, Тарас Кузьо, Ніко Ланґе, Едвард Чоу, Олексій Гарань, Ярослав Грицак, Сергій Куделя, Юрій Луканов, Микола Рябчук

У той час, як президент Віктор Янукович їде до Страсбурга, а ЄС і Україна проводять новий раунд переговорів щодо Угоди про поглиблену і всеохоплюючу зону вільної торгівлі (УПЗВТ), ми вважаємо, що настав час також для глибших дебатів щодо європейського майбутнього України. Усі автори цього звернення є щирими прихильниками входження України до сімейства європейських народів, однак у той же час ми переконані, що ЄС має переглянути свій підхід до ведення переговорів з Україною стосовно підписання Угоди про асоціацію, яка включає УПЗВТ. Нині представники і України, і ЄС висловлюють сподівання, що УПЗВТ буде підписано до кінця цього року – можливо, під час саміту ЄС-Україна в грудні цього року. Наступний раунд переговорів має відбутися 20-24 червня.

Водночас, з осені минулого року високопосадовці ЄС, США та Канади, представники Європейського парламенту, міжнародних організацій, таких як Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) та Парламентська асамблея НАТО, західні експерти, українські опозиціонери, громадські активісти та журналісти неодноразово піднімали питання згортання демократії в Україні.

Існує очевидне протиріччя між наміром ЄС підписати УПЗВТ та відмовою України від «європейських цінностей». Ми не вважаємо, що ЄС повинен гальмувати переговорний процес, однак у той же час ми переконані, що він має слідкувати за тим, щоб економічна інтеграція доповнювалася дотриманням стандартів демократії та верховенства права.

Підписання Україною УПЗВТ і угоди про політичну асоціацію нового типу хоч і не означатиме членства в ЄС, однак принесе їй колосальну вигоду. Проте це має відбутися не за рахунок ігнорування стану дотримання європейських цінностей з боку ЄС. Минулого місяця ЄС запустив «нову амбіційну» Європейську політику сусідства (ЄНП), згідно з якою «функціонуюча демократія, повага до прав людини та верховенство права є наріжними каменями партнерства ЄС з його сусідами».

Принципи нової політики ЄС визначають «глибоку і сталу демократію» як таку, що включає «вільні та чесні вибори, свободу зібрань, об’єднань і вираження поглядів, вільну пресу та мас-медіа, гарантоване незалежною судовою системою і правом на справедливий суд верховенство права, боротьбу з корупцією, реформування правоохоронних і силових органів (в тому числі поліції) та встановлення демократичного контролю над збройними силами і силами безпеки».

Впровадження Україною принципів Європейської політики сусідства у 2010 році, згідно зі звітом ЄС, опублікованим того ж дня, що й засади нової політики, було однак украй слабким. У звіті зазначено, що Україна здійснила регрес у всіх п’яти сферах, які є індикаторами «глибокої і сталої демократії».

Висновки ЄС підтвердив звіт українських громадських організацій, підтриманий Міжнародним фондом «Відродження». Згідно з ним, Україна досягла успіху лише у 8 із 70 пріоритетних сфер, визначених Порядком денним асоціації Україна-ЄС. У звіті зазначено: «Попри декларування європейської інтеграції як пріоритету внутрішньополітичного розвитку, події 2010 року мали негативний вплив на права та свободи українських громадян».

І справді, хоч представники ЄС і України регулярно обмінюються візитами, вони говорять різними мовами. Ми переконані, що саме час почати справжній, а не віртуальний діалог; інакше ЄС може дочекатися перетворення України на другу Білорусь. Зважаючи на різку траєкторію згортання демократії за президентства Януковича, ЄС може отримати авторитарну державу всередині власної зони вільної торгівлі. Це, у свою чергу, означатиме провал усього проекту Східного партнерства.
Журнал “The Economist” 2 червня цього року зауважив, що в Брюсселі останнім часом найбільш уживаними виразами є «досить із нас Кіпру» та «досить із нас Румунії та Болгарії». Це спричинено тим, що «більшість єврочиновників сходяться на думці, що ЄС надто рано прийняв двох нових членів, не здатних упоратися з корупцією та організованою злочинністю. Вимоги до вступу зробились відтоді жорсткішими, що викликає нарікання на подвійні стандарти».

А проте ЄС не вдається до жорсткіших вимог у ході перегорів щодо Угоди про асоціацію та УПЗВТ з Україною. Фактично між сторонами відбувається віртуальний діалог, бо ж і Президент Віктор Янукович, і Міністр закордонних справ Костянтин Грищенко, і Прем’єр-міністр Микола Азаров, і члени Партії регіонів кожного разу відкидають усі звинувачення Заходу в згортанні демократії, використанні вибіркового правосуддя заради переслідування політичних опонентів, поверненні цензури в мас-медіа та недемократичному характері місцевих виборів 2010 року.

Для ЄС продовження такого діалогу означатиме, що він несерйозно ставиться до важливості європейських цінностей і стандартів у переговорах про УПЗВТ та Угоду про асоціацію нового типу, яка загалом є моделлю для Східного партнерства і Європейської політики сусідства загалом.

Українські посадовці заперечують наявність підстав для такої критики, заявляючи, що демократія за президентства Віктора Януковича перебуває в надійних руках – навіть коли це анітрохи не відповідає дійсності. Більше за те, українські депутати від Партії регіонів раз-у-раз звинувачують представників Заходу в упередженості, користуючись типово радянською риторикою часів холодної війни.

Найнаочнішим прикладом браку реального діалогу є використання українською владою політичних репресій для залякування суспільства, засуджене зокрема резолюцією Європейського парламенту від 9 червня. Замість того, щоб усерйоз переглянути вочевидь політично вмотивовані кримінальні справи проти колишнього Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, колишнього Міністра внутрішніх справ Юрія Луценка та одинадцятьох інших членів уряду Тимошенко 2007-2010 років, українська влада демонстративно зігнорувала критику з боку ЄС та США щодо використання вибіркового правосуддя, висунувши натомість проти Тимошенко нові звинувачення. Скоріш за все, буде так само зігноровано й резолюцію Європейського парламенту.

Хоч українсько-російська газова угода 2009 року, була справді невдалою, політичні рішення попередньої владної команди не повинні бути об’єктом політично вмотивованих кримінальних звинувачень. Резолюція Європейського парламенту від 9 червня нагадує зокрема, що «принцип колективної відповідальності за рішення уряду не передбачає можливості покарання окремих членів уряду за рішення, які було прийнято колегіально».

Зрештою, український енергетичний сектор має чимало скелетів у шафах від усіх урядів, зокрема й нинішнього.

Варто згадати, що вже торік владна команда Партії регіонів нашвидкуруч уклала власну газову угоду з Росією, а вже за декілька місяців її представники почали нарікати на її умови. 2006 року Партія регіонів голосувала проти ратифікації тодішнього газового контракту – то чи не варт покарати й тих посадовців, котрі їх укладали? Насправді ж газові відносини України з Росією сьогодні такі ж ненадійні і непрозорі, як і за часів «помаранчевої» команди. Проте ЄС, схоже, на це не зважає – попри гіркий досвід 2006 і 2009 роков, коли припинення постачань газу відчутно вдарило по його країнах-членах.

Висунуті проти членів попереднього уряду звинувачення є цинічними й абсурдними, а запобіжні заходи – абсолютно неадекватними. Зокрема, Юрія Луценка, який вдався до голодування у травні цього року, звинувачують у призначенні завеликої пенсії своєму водієві, а дев’ятьох лідерів підприємницької акції протесту осені 2010 року – в пошкодженні гранітної плитки. Ми також хочемо звернути увагу на подвійні стандарти у вибірковому правосудді української влади: Луценка тримають під арештом з грудня 2010 року, Тимошенко забороняють їздити Україною та за кордон, у той час як колишній Президент Леонід Кучма, проти якого висунуто значно серйозніші звинувачення у перевищенні владних повноважень, що призвели до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе в 2000 році, перебуває на свободі та може подорожувати будь-куди.

Ми також переконані, що ЄС має встановити чіткі маркери особисто для Президента Януковича. Європейська рада з зовнішніх відносин (ЄРЗВ) минулого місяця провела детальний аналіз політики Східного партнерства ЄС, за результатами якого відзначила, що, за винятком Білорусі, «ЄС пропонував пряник, однак майже не вдавався до батога».

У світлі останніх тривожних подій ЄС має негайно здійснити п’ять кроків.

По-перше, припинити віртуальний діалог, який ніяк не впливає на внутрішню політику України, а навіть погіршує загальну ситуацію. Якщо українська влада не бажає дослухатися до  будь-якої критики з боку ЄС тепер, перебуваючи поза зоною вільної торгівлі та асоціації, то тим більше ігноруватиме її після підписання відповідних угод з ЄС.

Оскільки жодних механізмів виключення або призупинення членства країни в УПЗВТ не існує, слід встановити чіткі правила ще до того, як Україна цю угоду підпише. Достоту так само, як слід було змусити Румунію та Болгарію виконати всі вимоги ще до їхнього прийняття в ЄС 2007 року.

По-друге, як вважають Ніку Попеску й Ендрю Вілсон із ЄРЗВ, ЄС має використовувати і пряник, і батіг – тобто застосовувати і м’яку, і тверду силу. Бо поки що українська влада воліє мати усе й відразу: згортати демократію у себе вдома й водночас присягати на вірність «європейським цінностям» у Брюсселі.

По-третє, ЄС має наполягти на тому, щоб Україна продовжила співпрацю з МВФ, яка загальмувалася з осені 2010 року. Протягом останніх двадцяти років виникла закономірність, згідно з якою Україна лише частково виконує умови угод з МВФ, підписані в 1994, 2008 і 2010 роках.

По-четверте, українська влада має закрити всі політично вмотивовані кримінальні справи та випустити на волю тих, хто перебуває під арештом. Вибіркове застосування правосуддя найбільше псує імідж команди Януковича, тому будь-які кроки у цьому напрямку суттєво покращать стосунки Києва з Брюсселем і Вашингтоном.

Припинення вибіркового правосуддя в Україні дозволить Януковичу уникнути пастки, яку він створює сам для себе, а ЄС – можливої кризи в майбутньому. Застосування вибіркового правосуддя проти Тимошенко, скоріше за все, має на меті завадити їй взяти участь у парламентських виборах 2012 року та президентських виборах 2015 року, а також залякати опозицію в цілому.

Це, своєю чергою, може призвести до того, що майбутні вибори буде визнано ОБСЄ та Радою Європи нечесними. У такому разі Україна фактично стане «другою Білоруссю» на східному кордоні ЄС – однак «Білоруссю» всередині угоди про асоціацію.

Водночас, немає поки що жодних підстав сподіватися, що парламентські вибори наступного року будуть проведені чесніше і справедливіше, ніж торішні місцеві. Все це разом із надзвичайною централізацією влади, падінням рівня довіри до всіх політичних сил та складною фінансовою й економічною ситуацією може мати непередбачувані наслідки для стабільності України та політики ЄС щодо його східних сусідів.
Зрештою, здійснивши чотири вищевказані кроки, ЄС зможе успішно посприяти процесу прозорого та всеохопного реформування в Україні. Той обсяг реформ, що Україна повинна здійснити після підписання УПЗВТ, можливий лише за сприяння опозиції, яку підтримує половина країна, та за умови формування відповідної громадської думки щодо необхідності болісних і непопулярних реформ.

Тому спроби команди Януковича провести реформи без урахування думки половини населення та без налагодження діалогу з громадськістю приречені на невдачу.

Під час саміту ЄС-Україна в листопаді 2010 року у відповідь на критику з боку ЄС щодо згортання демократії в Україні Янукович висловив сподівання у зростанні довіри ЄС до його команди і запевнив, що вона виконає все, що обіцяла. Однак сьогодні – після численних резолюцій і попереджень із Брюсселя та Страсбурга – словам Януковича важко вірити, бо ж вони кардинально суперечать його вчинкам. Наразі переговорний процес відбувається у кліматі недовіри, а це загрожує справжнім провалом. ЄС має використовувати не лише пряник, а й батіг і за допомогою чітких маркерів з’ясувати, чи відповідають істині заяви президента і його команди про відданість європейським цінностям. Якщо це не так, ЄС має призупинити переговорний процес щодо Угоди про асоціацію та УПЗВТ і відновити його лише в разі, якщо Янукович почне справді дотримуватися європейських цінностей. ЄС слід бути жорсткішим з Україною тепер, інакше його політика сусідства може зазнати краху.

Професор Ден Гамільтон є виконавчим директором Американського консорціуму з вивчення Європейського Союзу та директором Центру трансатлантичних відносин (ЦТВ) при Школі фундаментальних міжнародних досліджень (ШФМД) Університету Джонса Гопкінса.

Тарас Кузьо є старшим науковим співробітником ЦТВ при ШФМД.
Лукан Вей є професором Торонтського університету.

Едвард Чоу є старшим науковим співробітником програми «Енергетика та національна безпека» Центру стратегічних і міжнародних досліджень.

Ніко Ланґе є директором українського представництва Фонду Конрада Аденауера.

Микола Рябчук є стипендіатом програми «Reagan-Fascell Democracy» Національного фонду підтримки демократії.

Ярослав Грицак є професором Українського католицького університету.

Олексій Гарань і Сергій Куделя є викладачами кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Юрій Луканов є незалежним журналістом і громадським активістом.