"Побачення"

Всім своїм виглядом керівництво колонії, давало зрозуміти, що питання зустрічі з Юлією Володимирівною залежить від однієї людини...

За законом України, не менше ніж раз на місяць, кожен в'язень має право на побачення.

Юлія Володимирівна, відповідно до законодавства, звернулась до керівництва  колонії з проханням про зустріч зі мною ще місяць тому.

Формальної можливості відмовити у них не було, тому і призначили зустріч на день, який випадає раз на чотири роки, 29 лютого. Дякуємо і на цьому, могли ж призначити і на 30  чи 37 лютого, з них станеться.

Так от, приїхавши вчора до Харкова, я дізнався, що зустріч підтверджується. Але…  Керівництво колонії повідомило, що прибути до кімнати для зустрічей Тимошенко не може, тому що через хворобу не пересувається самостійно. До цього вони про це не знали!?

На прохання допустити мене до камери Юлії Володимирівни, мені відповіли: «заборонено». В цей час Тимошенко вимагала, щоб її на ношах доставили до камери побачень. Але наглядачі відмовились її нести, сказавши, що подібне не передбачено посадовою інструкцією…

Всім своїм виглядом керівництво колонії  давало зрозуміти, що питання зустрічі з Юлією Володимирівною залежить від однієї людини...Людини, яка курсує  між Банковою та  Межигір'ям.

Після 5 годин чекання у колонії, мені повідомили, що моя зустріч із Тимошенко завершена!  (за законом зустріч не може тривати довше чотирьох годин)...

Ні з чим змушений я був покинути колонію, не побачивши і не почувши нашого лідера...

Думаю,  ті хто вигадав такий формат проведення офіційних побачень із Юлією Тимошенко дуже раділи від своєї підлості та хитрості і від того,  як їм в черговий раз вдалося морально принизити своїх політичних опонентів, завдавши болю від відчуття неспроможності змінити ситуацію та безсилля.

Хай радіють.  Я твердо знаю, що збоченці які отримують радість та насолоду від чужого болю закінчують свій шлях достатньо погано. Достатньо... Погано...