Неоформальне звернення до О.Турчинова, А.Яценюка, В.Кличка і О.Тягнибока

З приводу нових провокацій влади, на які опозиція реагує занадто кволо

Не встигла відлунати одна мовна провокація (закон Колесніченка-Ківалова прийнято в першому читанні), як з’явилася чергова провокація ( згаданий закон не відкладатимуть до осені, а намагатимуться винести у ВР 19 червня в другому читанні). І ось чергова провокація: запеклий українофоб Табачник (саме зараз в розпал "мовного" конфлікту) закликає будувати в Києві нову російську школу….

Впевнений – таких провокацій ще буде і буде – аж до самих виборів…

Влада ж намагається повномасштабний соціальний конфлікт в Україні  перевести в режим мовного. Мета проста: вивести на перший план не те, як вони нищать нашу економіку та демократію, а питання мови. Вони ж бо вважають, що це змусить усіх громадян півдня і сходу проголосувати саме за владні і російськомовноорієнтовані ПР і КПУ. В Україні немає жодної   опозиційної сили, яка б проголошувала за мету просування в другі державні - російської мови.  Тобто сили, яка б ділила з  ПР «мовні» голоси і в той же час боролася з іншими «козирями» Януковича -  вибірковоим правосуддям, азарівщиною, звуженням демократії і свободи слова. Це, можливо,  дивно, але так є…

Тож, борючись за повернення свого електорату, втраченого бездарною соціальною політикою, ПР може знищити ті підмурки держави, що дозволили Україні обходити криваві громадянські конфлікти у всі роки Незалежності. Для шакалів Януковича сьогодні краще розірвати країну, ніж сісти за грати після поразки на виборах чи, як мінімум, втратити капітали. 

Зрозуміло, для них «язык» – інструмент, а не мета конфлікту…

Виступати гостро проти мовної політики Януковича, його профільних спікерів Табачніка та Колєсніченка, означає йти на поводу у  ПР, діяти очікувано,  а не виступаючи –  ми сприяємо розвалу і знищенню  держави…

Як на мене, в такій ситуації треба активізувати громадське суспільство, громадські організації, створювати певні непартійні структури, але…. Але громадські активісти, хоч і заявляють свої права на те, щоб ставати лідерами в певних напрямках, фактично поки не спроможні очолити такі рухи…. Я не кажу про тих, хто бореться за гроші (не в тому розумінні, що їм платять гроші, а в тому, що вони відстоюють гроші – вкрадені активи, вклади, пенсії, пільги, тощо).  Подивіться самі: єдина галузь, де з’явилися помітні активісти – це боротьба за збереження старого Києва. Приклад – Ігор Луценко та інші, але й він з колегами намагається створити партію. Що стосується захисту мови, найактивніший тут  лідер «Останньої барикади» Олесь Доній, але він, хоч і не належить до якихось партій, але усе ж є нардепом. Це говорить про те, що усі організаційні сили суспільства усе ж спрямовані на партійно творчий рух, а не на громадський. Тому партій у нас сотні, а мало б бути стільки реальних громадських рухів.

Друга проблема в тому, що якщо донедавна купували виборців, потім політиків, то тепер уже дійшли до активістів: з’явилося чимало не лише фіктивних мітингувальників, а й фіктивних підгодованих владою громадських організацій і активістів, що керують усілякими громадськими об’єднаннями при чиновниках, захищаючи і відбілюючи їх публічно… Це ще більше ослабило громадянське суспільство, що у нас лише народжується…  Додайте до цього відсутність вільних ЗМІ, які могли б правдивою інформацією і об’єктивними узагальненнями народжувати нових і нових активістів.

Це я до того, що саме партії і мають почати активний діалог з суспільством, яке б позапарламентському просторі підняли високу хвилю проти політики влади, що знищує державу. Політику, яка, як невдале самогубство, можливо й не знищить країну, але калікою точно зробить. І фізичною, і моральною.

Зараз не надто зручний час:

Літо, люди відпочивають чи просто втікають в село від галасу фан-зон  – це мінус.

Євро і ЗМІ переважно говорять про нього, хоч воно й не має нічого спільного з нашими реальними проблемами – це ще один мінус.

Суди над лідерами опозиції і робота по їх звільненню відволікає чимало відомих опозиціонерів від інших проблем, забирає сили – це ще один мінус.

Зрештою, скоро вибори і чимало тих, хто буле балотуватися по мажоритарці вже працюють на своїх округах, розбираючись з проблемами виборців, які, звичайно ж не стосуються неіснуючої в побуті мовної проблеми, в доріг, комунальних послуг, пенсій, працевлаштування, освіти, медицини - і це теж мінус.

Але якщо лідери чотирьох найпотужніших опозиційних сил, які точно будуть в наступному парламенті, лідери,  які особисто не раз виступали на підтримку мовного статус-кво в Україні, не створять спеціального штабу, не дадуть організаційне оформлення тим протестам, які живуть в кожному з нас, ситуація може закінчитися сумно.

Я не хотів би, щоб помилка когось одного чи авантюра когось іншого, поставили країну на межу громадянської війни. Хто-хто, а опозиційні лідери точно знають, що влада не грається, вона напевне хоче добитися реалізації своїх «мовних» задумів. 

Допускаю, що саме зараз Тягнибок, Кличко. Яценюк і Турчинов вкотре збираються і обговорюють план, який треба застосувати, щоб зірвати друге читання. Я не вимагаю, щоб з нами поділились тим планом…. Навпаки, хай його тримають в таємниці, але не хай не прогавлять момент, коли його треба реалізувати… Але я не вірю, що цей  план в якійсь своїй частині не повинен стосуватися і кожного з нас, кожного з багатьох мільйонів українців, які готові боротися з мовними провокаціями служак Януковича.

Ось про цю частину плану ми всі повинні знати.

P.S.

До «чорного вівторка» залишилося 2 дні. Треба діяти… Боюсь, як би не сталось так, що громадяни, не знаючи планів лідерів опозиції, почнуть діяти самостійно, неузгоджено, на свій розсуд… А гарячих голів багато… І ті, хто не готовий на справжні жертви за пенсії і надбавки, цілком можуть на них піти заради віри і за мови….

P.P.S.

Я зробив лист відкритим, щоб звернути увагу на деякі аспекти справи не лише тих, хто стоїть в назві... "Неформальний лист" - це лише форма звернення до всіх.... Просто чужі листи люди чомусь читають охочіше, ніж листи собі))))