Так традиційно склалося, що 20 числа місяця березня в Україні згадують ім’я
яскравого її героя — гетьмана Івана Степановича Мазепи. Хоч дата його
народження умовна, а рік народження гіпотетичний, - все одно це привід згадати
такого відомого і щирого мецената, будівельника, ктитора і реставратора
українських храмів як Іван Мазепа.
Від 1686 р., часу підписання гетьманом
Коломацьких статей, згідно з якими Мазепа був політично зобов’язаний
московському урядові царівни Софії Олексіївни у відданості, і почався процес
активного храмового будівництва. Успадкування влади та церковної традиції
України яскраво виявилося у безпосередній участі гетьмана в облаштування
Софійського собору, центральної катедри Київської митрополії, яка на цього ж року переходила під юрисдикцію
Московського патріарха. Тож цей важливий
період і наклав відбиток на усі особливості облаштування гетьманом самого собору.
Форуми шанувальників гетьмана та праці дослідників пишуть про десятки монастирів та соборів, на які жертвував гетьман.
Збережена ілюстрована теза професора
філософії Іларіона Детесовича Мигури-Плаксича, знаменитого могилянського
гравера 1706 р., до речі, настоятеля Софійського собору, дає чудове уявлення про будівництво Мазепиних храмів: Богоявленського у Київському Братському
монастирі, Миколаївського у Пустинському, Спасо-Преображенського у Мгарі, Миколаївського у Батуринському, Троїцького у
Чернігівському. Храми будувались не тільки за кошт самого гетьмана —
участь брало і велике коло старшини: як родичів, так і людей
гетьманського кола. Цікаво, що відбудовником
Вишгородського Борисоглібського
храму був дядько гетьмана — київський полковник Костянтин Мокієвський. Таким
чином, стара давньоруська традиція
відроджувалась у колі гетьманських родичів та кревних.
У всі часи було так: монастир живе
краще, якщо у нього є свої маєтності. Великий храм завжди потребує вкладань,
підтримки, ремонтів. Якщо це діючий монастир, який передбачає активне
літургійне життя, то тим більше необхідні кошти. Так монах працює, але цінність
монастиря у тому, що монах молиться. Тому тут одне не повинне бути за рахунок
іншого. Благодійність
гетьмана відносно Софійського собору
була значно ширшою ніж відбудування його верхів та відбудови західної
частини. Мазепа вклав великі кошти у
дарунки церковних реліквій, церковного начиння, дарохранительниць і багатих
надань у вигляді маєтків митрополії.
Старі митрополичі володіння за Дніпром — Погреби, Зазим’я, Пухівка були
підтверджені універсалами гетьмана, а в особливих випадках гетьманом були виклопотані царські грамоти на церковні маєтки. Зрештою, вся
Софія у її новому архітектурному
оформленні та новими кам’яними спорудами стала такою, що напевно, вразила би її
засновника Ярослава Мудрого.
Найяскравішим періодом, який
відобразився на внутрішньому та зовнішньому вигляді Софійського собору, став
період митрополита Варлаама Ясинського. Саме в цей час відбулися розписи храму
разом із відомими сюжетами Вселенських соборів. Саме тоді Софійська дзвіниця
прикрасилася відомими дзвонами “Мазепа”
та меншим братом - дзвоном митрополита Варлаама Ясинського, на якому був вибитий
його герб “Сас”. Дзвін чудом донині
зберігся на Софійській дзвіниці, на 2-му її ярусі і щоранку можна чути його голос в ім’я слави України та Господньої слави на віки віків.