Російський ієрарх, потрапивши до України, ставав українським митрополитом

Історія життя Болховітінова показує, що уродженець Воронежа, російський богослов та вчений, потрапивши до Києва, до Єрусалима руської землі перетворювався на українського митрополита.

В Будинку митрополита Софії Київської триває виставка, присвячена життю та діяльності митрополита Євгенія (Болховітінова)

 В унікальній пам’ятці української архітектури XVIII ст., Будинку митрополита, відродженій до життя завдяки Фонду Рената Ахметова, триває виставка присвячена діяльності Євгенію (Болховітінову), одному з київських митрополитів. Люди, які читають блоги, бувають в музеях. Тож, якщо ви потрапите до святої Софії, завітайте в Будинок митрополита. Саме цей Будинок був резиденцією наших митрополитів. Я ж хочу сказати кілька рядків про одного з них… Історія життя Болховітінова показує, що уродженець Воронежа, російський богослов та вчений, потрапивши до Києва, до Єрусалима руської землі перетворювався на українського митрополита. Який любив наші старожитності, опікувався нашою історією, освітою, друкарством, створенням університету, духовними школами. Така вже наша Софія – той, хто сюди приїжджає заряджається.

 На цій виставці ви побачите експонати, які розповідають про життя та діяльність митрополита, речі, які використовувалися під час богослужіння.

 Протягом часу, поки триває виставка я була на ній кілька разів. Один раз зайшла й зупинилася читаючи слова його заповіта (навожу мовою оригіналу): «Ожидая часа смертного, и вспоминая грехи мои пред Богом и человеками, обращаясь к Спасителю моему да очистит Он благодатиею своею множество зол моих… Взаємно и сам я прощаю по человечеству моему оскорбивших меня всех совокупно по Евангельскому обетованию…

Об имении моем, которое состоит более в книгах, нежели в вещах и деньгах, завещаю следующее. Книги отдать в библотеку Софийского собора…»

 Його заповіт, це слова ченця. Бо ж спадщина його більше в книгах, ніж в майнових статках. Це слова церковного діяча і вченого. Бо скільки книг з його бібліотеки побачили світ саме за його сприяння.

 Другий раз, побувавши на виставці, я підійшла до столу, де були викладені фотокопії документів, пов’язаних з його діяльністю. Там я побачила портрети його українських друзів. Потрапивши до Києва митрополит Євгеній, який підтримував дружні та ділові стосунки з видатними діячами своєї доби став однодумцем та другом для багатьох діячів України, перекладачів, ректорів, студентів, письменників.

 Українці не могли не бачити як він опікувався друкарнею Києво-Печерської Лаври, Київською Духовною академією, створенням Київського університету. Освічені люди помічали, як стрімко  при ньому зріс рівень освіти в духовних школах.

 Кожен раз, коли ти приходиш на виставку, ти щоразу дивишся по-іншому, ти ніби відкриваєш кожен експонат та нову грань цієї особистості. Там можна не побачити нічого цікавого, а можна побачити фрагмент кам’яної плити… Втретє в будинку митрополита на цій виставці я побачила фрагмент фундаменту Десятинної церкви.

Саме цей митрополит уважно досліджував письмові джерела, документи,  дав поштовх розвитку київської археології. Саме за його сприяння почалися дослідження на місці Десятинної  та Ірининської церков, Золотих воріт.

Хіба не природно, що його полюбили українці?

У Григорія Сковороди є цікава цитата: «Що вподобав на те й перетворився». Євгеній (Болховітінов) вподобав Україну, її історію. Чи став він українським митрополитом? Він полюбив все українське та захотів бути похованим саме тут, в нашій Софії Київській.