Про те, як українська колекція фресок та мозаїк «перебралася» до Москви

Тільки почалися роботи з демонтажу, як Третьяковська галерея заявила, що хотіла би отримати собі дві мозаїчні фігури та фреску. А пізніше вони забрали значно більше, ніж просили спочатку.

Нещодавно мені, як музейному менеджеру та керівнику Національного заповідника «Софія Київська» закинули, що мовляв, «ми не сприяємо поверненню в Україну втрачених музейних цінностей».

Крім того, що я менеджер, я – історик та за своєю суттю - глибоко музейна людина.  Навіть тиша наших фондів Софії має для мене звуки, кольори та присмак доби Київської Русі.  І таке звинувачення мені було чути відверто боляче. Так, українські фонди за радянської доби відверто обкрадалися Москвою. Але навіть Віктор Ющенко, який знав та відчував нашу  історію, і говорив про це, нічого реально не зробив задля повернення цих експонатів. Що можуть зробити музейники в цій царині? Вони не мають влади, але мають знання і можуть говорити про це.  Тому я хочу розповісти, як збідніла одна українська колекція через безцеремонність та нахабство (нехай мені пробачать) радянських музейних менеджерів з Білокам’яної. 1934 року, коли український радянський уряд перебирався з Харкова до Києва, постало питання будівництва офіційних споруд для органів влади. Тоді розглядалася можливість  знести Софію Київську та Михайлівський Золотоверхий. Так би мовити для розчищення території під будівництво Урядового центру. 17 березня 1934 року було прийнято рішення залишити жити Софію, перетворивши її на музей, а знести саме Михайлівський. Софія Київська стала прихистком для фресок та мозаїк Михайлівського Золотоверхого. Було створено так званий Михайлівський зал.  Але тоді, щоб не дражнити Захід (бо всьому світу було відомо, що Софія Київська та Михайлівський Золотоверхий були найвидатнішими пам’ятками доби Київської Русі) вирішили зняти в Михайлівському Золотоверхому фрески та мозаїки. І уявіть собі, тільки було прийнято рішення про зняття, тільки почалися роботи, як Третьяковська галерея заявила, що хотіла би отримати собі дві мозаїчні фігури та фреску. Очевидно, що і для наукової діяльності і для глядачів колекцію не потрібно розтягувати по шматках, що в цілісному вигляді вона всім дасть більше, але ще не встигли висадити в повітря собор, як до колекції вже простягнули руку. Тоді, хоч як по-людожерські не поводилася влада, але Москві українські партійці відмовили (просто хотіли експонувати її у музеї атеїзму).  

В 1937 році колекцію мозаїк та фресок Михайлівського Золотоверхого було знято. Історики не пишуть багато про її поневіряння. Але відомо, що колекція не одразу ж потрапила до Софії Київської, спочатку вона зберігалася у Лаврському музеї, потім у створеному Державному Українському музеї (нині – Національному Художньому музеї України).  В цій колекції було дуже багато духовного. 1937 року у Москві відбулася нарада, де обговорювали «вредительскую деятельность врагов народа в искусстве». Там визнавалося, що українські музеї стали базою для українського буржуазного націоналізму. Експозицію музею ліквідували. Вимагали історично правильну марксистську картину розвитку мистецтва. Бо на той момент вона здавалася комуністам «феодально та церковно-старшинською». І що дивно, вже через півроку після цієї наради (може збіг обставин, може інтрига чиновників) до Києва приїжджає бригада з Третьяковської галереї. Відібрали такі експонати: мозаїку Дмитро Солунський, фреску «Самуїл» (верхню частину постаті), фресковий орнамент, різьблену шиферну плиту із зображенням двох воїнів, мозаїчний орнамент. Це значно більше, ніж просили три роки тому. Сказали, що беруть для виставки, присвяченої  750-річчю «Слова о полку Ігоревім», але жоден експонат не було повернуто. Хоча у 1941 році українські музейники зверталися із листами повернути,  їм відмовили. Сьогодні, це окремий зал давньоруського мистецтва, з якого починається експозиція Третьяковки.

В 1943 році, відступаючи, німці вивезли фрески, мозаїки не брали – вони  були заважкі. А в 1947 року після реституції  Києву було повернуто лише десять одиниць зберігання. Ще вісімнадцять пам'яток було відправлено до сховищ Ермітажу, Державного музею у Ленінграді та заповідника у Новгороді.  Десять фресок Михайлівського Золотоверхого – все, що випустила імперія зі своїх рук.

Деякі з них повернулися у вкрай незадовільному стані. Чи не тому їх «щедро» віддали господарям? Проте я би не хотіла завершувати мінором - мозаїчна композиція «Євхаристія» з Михайлівського Золотоверхого залишилася в Софії Київській. Якщо святиням треба лишитися вдома вони залишаються попри всі людські зусилля їх звідси перемістити. В Михайлівському залі Софії Київської ще багато чого є, багато що є в фондах. На жаль, за двадцять років не було зроблено нічого або зберегти та відновити фонд монументального мистецтва з Михайлівського Золотоверхого. Він ще в розібраному вигляді, і ще чекає на реставраторів. Цей пошук деколи тривалий та хворобливий,  але відбувається.

Тринадцятого лютого 2013 року Американським посольським фондом зі збереження культурної спадщини надано Національному заповіднику «Софія Київська» грант на реалізацію проекту, спрямованого на збереження колекції автентичних мозаїк ХІІ ст. з Михайлівського Золотоверхого собору.

Об’єктом фінансування є реставрація, дослідження та публікація у вигляді каталогу частини мистецької спадщини Михайлівського Золотоверхого собору у Києві, яка нині зберігається у Національному заповіднику «Софія Київська», а саме: мозаїки ХІІ ст., які були зняті зі стін храму перед його висадженням у повітря. Це 10 одиниць музейного зберігання. Окрім того, до каталогу мають увійти 4 одиниці музейного зберігання михайлівських мозаїк, які нині знаходяться у музеях Російської федерації.

Як директор і музейник можу гарантувати – поки я тут, жоден експонат не покине своєї домівки - Софії Київської.