Українська опозиція проти сланцевого газу

Невдале президентство Віктора Ющенка мало попередити нас про небезпеку використання в українській політиці термінів «проросійський» і «прозахідний». Президент Ющенко мав повну підтримку адміністрації Буша, аби наблизити Україну до членства в НАТО, однак був переконаний, що боротьба зі своїм запеклим ворогом Юлією Тимошенко є куди важливішим завданням.

Ми також маємо бути обережними з навішуванням ярликів на Президента Віктора Януковича, який попри звинувачення з боку внутрішніх та зовнішніх критиків у згортанні демократії в Україні не горить бажанням приєднуватися до Митного союзу на чолі з Росією. Крім того, Янукович перший почав серйозно шукати способи отримання енергетичної незалежності від Росії, в яким енергетичним компаніям США відведено стратегічну роль.

Сланцевий газ відіграє важливу роль у стратегії України зі здобуття енергетичної незалежності від Росії. Водночас той факт, що проросійська та провладна Комуністична партія України (КПУ) і дві з трьох опозиційних партій («Свобода» та «Батьківщина») негативно ставляться до видобутку сланцевого газу, є характерною рисою української політики. 19 березня Прем’єр-міністр Азаров сказав заступнику державного секретаря США Венді Шерман: «Нехай вони вам пояснять, чиї інтереси вони захищають. З одного боку, язиком лепечуть проти Росії, з іншого боку, є, по суті, агентами Російської Федерації».

Відверто антикомуністична опозиція та КПУ є дивними партнерами, і тому їх однакове ставлення до видобутку сланцевого газу виглядає на перший погляд дуже незвично. У той же час партія боксера Віталія Кличка «Український демократичний альянс за реформи» (УДАР) не підтримала антисланцеву критику своїх колег з опозиції. Депутат «УДАРу» Ростислав Павленко, заступник голови виконавчого комітету партії, зазначив: «Сланцевий газ є ключовим елементом української енергетичної, а отже й економічної, безпеки. Тому «УДАР» підтримує його видобуток в Україні. Звісно за умов, що всі екологічні стандарти буде дотримано і буде налагоджено діалог з місцевими громадами; тобто так, як поводилися західні енергетичні компанії в США і країнах ЄС».

Згідно з підрахунками, Україна має треті за величиною запаси сланцевого газу в Європі. У травні 2012 року компанії «Shell» і «Chevron» виграли тендери на розробку Юзівського і Олеського родовищ сланцевого газу, відповідно. У серпні 2012 року «ExxonMobil» (головна компанія), «Shell», «OMV Petron» (Румунія) та державна компанія «Надра України» виграли тендер на видобуток сланцевого газу зі Скіфського газового й нафтового родовища на чорноморському шельфі. «Shell» і «ExxonMobil» наразі досліджують можливість розробки покладів сланцевого газу на Львівщині та Донеччині.

Видобуток сланцевого газу суттєво знизить тіньові доходи, які отримували представники так званого «газового лобі» в Україні, серед керівників якого – що для багатьох є несподіванкою – переважають вихідці з Західної України. Протягом 1960-х і 1970-х рр. Україна була найбільшим видобувачем газу в Радянському Союзі, й багато з цієї інфраструктури газопроводів і підземних газосховищ, а також інтелектуального потенціалу лишилося на заході України. Найкращий радянський нафтогазовий інститут знаходився в галицькому місті Івано-Франківськ. Газовий магнат Дмитро Фірташ народився у селі Синьків Тернопільської області, виріс у Чернівцях і є єдиним західноукраїнським олігархом. Його матір Марія Фірташ має три зареєстровані підприємства у рідному селі. Фірташ потрапив у газовий бізнес наприкінці 1990-х рр. на бартерній схемі торгівлі між Україною та Туркменістаном («їжа за газ»).

«Золота епоха» його компанії «РосУкрЕнерго» припала на 2006-2008 рр., коли президентом був «прозахідний» Ющенко. В опублікованій депеші посольства США в Україні йшлося про те, що Фірташ «називав себе близьким другом і повіреною особою президента – тим, кому президент може цілком довіряти».

Іншим вихідцем із заходу України у складі «газового лобі» був Ігор Бакай, відомий своїм висловлюванням про те, що більшість українських олігархів заробили свої стартові капітали від перепродажу російського газу в 1990-х рр., та фінансовою підтримкою парламентської коаліції 2000-2001 рр., що стояла за тодішнім урядом Ющенка. У грудні 2004 р. Бакай втік до Москви – якраз напередодні висунення проти нього звинувачень у крадіжці одного мільйона доларів, які перебували в розпорядженні очолюваного ним протягом 2003-2004 рр. Державного управління справами.

Олексій Івченко, донедавна керівник Конгресу українських націоналістів (КУН), який підтримує емігрантська Організація українських націоналістів (її бандерівське крило), протягом 1990-х рр. перебував у Туркменістані, де працював разом із Бакаєм. Саме вони ввели Фірташа у газовий бізнес. При цьому КУН жартівливо розшифровують як «Комітет управління Нафтогазом». «Нафтогаз» у різний час очолювали вихідці з Західної України Ігор Васюник (брат колишнього Віце-прем’єр-міністра Івана Васюника) та керівники КУНу Івченко й Андрій Лопушанський. На виборах 2012 р. перший заступник голови «Нафтогазу» та кандидат від КУНу Лопушанський заради збільшення своєї популярності відкрив пам’ятник Степану Бандері.

В українському віртуальному політичному світі можна одночасно бути послідовником антиросійського націоналістичного лідера Бандери та здійснювати енергетичну політику, яка тісно прив’язує Україну до Росії. У 2005-2006 рр. Івченко очолював «Нафтогаз України», а його КУН на виборах 2002 і 2006 рр. входив до складу блоку «Наша Україна» Ющенка. Фірташ пожертвував мільйони доларів Українському католицькому університету, розташованому в Львові, отримавши за це підтримку української діаспори, а минулої осені представники українському католицької церковної ієрархії відвідали відкриття теплиць у його рідному селі.

Представники українського «газового лобі», які домінували в першому уряді Миколи Азарова, сьогодні вже не є настільки впливовими, не змігши забезпечити перегляд високих цін на газ, які Україна платить за контрактом 2009 року. Попри те, що Сергій Льовочкін лишається головою президентської адміністрації, в новому уряді Юрія Бойка та Костянтина Грищенка було понижено, у той час як Валерій Хорошковський був змушений продати свій телеканал «Інтер» та втекти за кордон.

Хоч у складі «газового лобі» й переважають вихідці з Західної України, які традиційно мають антиросійські погляди, вони не намагаються позбутися енергетичної залежності від Росії, оскільки це знищить джерело їх корупційних доходів. Апеляція до екологічних небезпек для них є лише фіговим листком, що прикриває намагання зупинити будь-які спроби України послабити свою енергетичну залежність від Росії. Чорнобильська катастрофа 1986 р. призвела до виникнення популярного громадського руху «Зелений світ», однак на виборах 1998 р. українських «зелених» захопили олігархи, і з того часу в країні відсутні будь-які потужні екологічні рухи.

Фірташ забезпечив собі низькі ціни на російський газ в обхід «Нафтогазу» через свою компанію «Ostchem Gas Trading», яка прийшла на зміну сумнозвісному газовому посереднику «РосУкрЕнерго», якого усунули згідно з контрактом 2009 р. Минулого року «Ostchem Gas Trading» імпортував 6 млрд кубометрів російського газу за ціною 280 доларів за тисячу кубометрів, що значно менше, ніж 430 доларів, які платить «Нафтогаз». Цього року «Ostchem Gas Trading» планує імпортувати 8,1 млрд кубометрів, а в перспективі – збільшити обсяг закупівлі газу до 12 млрд кубометрів.

Видобуток сланцевого газу відіграє стратегічну роль у здатності України вести самостійну зовнішню політику й позбутися енергетичної залежності від Росії. «Свободі» й «Батьківщині» слід відмовитися від словесного лицемірства одночасної підтримки енергетичної незалежності України та протидії видобутку сланцевого газу. Натомість їм краще взяти на озброєння приклад Кличка і поставити національні інтереси вище намагань отримати електоральні бали завдяки критиці Януковича й Партії регіонів.