375 років освячення - другого дихання Софії

Бути культурною людиною - це не лише товаришувати з книгою або знати нові гаджети. Культурна людина, зупинившись поглядом на будинку свого міста, може сказати, бодай приблизно, скільки йому років...

Коли я розпочинала вести свій блог, то ставила собі за мету показати, що шедеври та унікальні пам’ятки перебувають поруч з нами. У такий спосіб я хотіла донести, що бути культурною людиною - це не лише товаришувати з книгою або досконало знати нові гаджети. Культурна людина, зупинившись поглядом на будинку свого міста, може сказати, бодай приблизно, скільки йому років, без напруги вгадати архістиль зовнішнього декору.  Вона впізнає у сучасному палаці - Інститут благородних дівиць, на фасаді будинку чи  храму – руку скульптора.  Культурна людина, як на мене, безпомилково в роках та епохах пам’ятає події своєї Вітчизни. Коли я думаю про імена  ієрархів, пов’язаних із святою Софією, то я щоразу дивуюся, як тісно історики, письменники та музиканти товаришували із єпископами. Як глибоко єпископи знали історію та археологію. Як на мене, культурна людина завжди закохана в стародавню історію, у легенди своєї землі.  Не так давно я писала у блозі про великого будівничого української церкви, того, хто відродив Софію Київську до життя, про надпотужну особистість Петра Могилу.

А днями у одній монографії наштовхнулась на дату – 380 років тому Петро Могила розпочав реставрацію нашого великого храму та 375 років, як провів освячення Софії. Освятити храм - це як вдихнути у нього душу.  Петру Могилі свята Софія дісталася у дуже важкому стані. Зруйнована західна частина, в поганому стані живопис. Що там і сказати, наскільки Софія велична, настільки багатостраждальна.  Татаро-монгольська навала, більшовики, роки запустіння чи період після Берестейської унії – у собору були страшні періоди занепаду. Але були й свої покровителі. 1633 року спустошену святу Софію взявся ремонтувати київський митрополит Петро Могила. Він запросив туди архітектора Манчині, розпочав великі реставраційні роботи. Пізніше влаштував при ній чоловічий монастир і впродовж 14 років аж до своєї смерті опікувався відновленням найдавнішої святині Києва. 1638 року святитель Петро освятив її. Я би сказала: після цієї руїни, саме Петро Могила підготував собор до великої доби відродження, вшанування її Мазепою.  Завдяки зусиллям Петра Могили, Софія була архітектурно цілком готова перейти у дбайливі руки гетьмана та козацької старшини, які дали новий сплеск та створили барокові шати собору.

Тож, минаючи Софію Київську, браму Заборовського, чи Хлібню, сподіваюся, що вдивляючись в їх барокове вбрання, ви побачите там не лише пожертвування Мазепи, а й дбайливу руку святителя Петра Могили.