Перш ніж боротися з донецькими, нам варто знищити власну корупцію

Це правдива історія про українця старшого покоління, який потрапив до Великобританії після Другої світової війни в якості політичного біженця і наприкінці життя вирішив повернутися в рідну Галичину (я не називаю його імені та рідного села з міркувань безпеки). Однак цього місяця він знову повертається до Британії з причин, які будуть описані далі.

У 1942 р. мого батька з його рідного села біля Самбора вивезли нацисти; наступного разу він побачив власну родину в кінці 1980-х рр. Східні німці та західні українці змінилися після півстоліття комуністичного правління - у чому можна було переконатися, порівнявши "радянських галичан" і "австрійських галичан" наприкінці 1980-х рр.

Однак ми не усвідомлювали, по-перше, як сильно радянська тоталітарна система зіпсувала західних українців, і, по-друге, наскільки останні десятиліття "транзиту" поглибили цей цинізм і корумпованість людей і "пострадянських" державних інституцій. Цього місяця представник The Economist повідомив українському розповсюджувачеві цього журналу, що «лише злочинці можуть займатися бізнесом у вашій країні» ().

Це наштовхує на необхідність поставити чотири запитання:

1. Чи справді галичани менш корумповані, ніж донеччани чи східні українці, які довше жили в царській і радянській Росії? Це питання стало особливо доречним після того, як представники «газового лобі» та команди Януковича так легко купили Віктора Ющенка.

2. Чому в Галичині так мало змінилося після того, як там до влади прийшла «Свобода»? Чи вона так само неефективна, як і інші «помаранчеві» сили?

3. Зрештою, що опозиція збирається робити для того, аби виправити те, що пережив цей українець старшого покоління, та реформувати Україну?

4. Наскільки дійсно поширені європейські цінності в Україні (в тому числі в Галичині)? Моя мати родом з Італії, де так само існує корупція. У той же час я не можу уявити, як щось подібне може трапитися в Італії з боку членів однієї родини, які б цькували стару людину, намагаючись помістити його в психіатричну лікарню чи зашкодити його здоров’ю, аби заволодіти його власністю.

Українець старшого покоління (я не називатиму його імені з міркувань безпеки) вперше емігрував з Британії до України два роки тому, коли мій брат привіз його туди разом з усіма його пожитками. Мій брат і батько відвідали його цього місяця, і він розповів їм історію, яку я викладу нижче.

Він купив 4-поверховий будинок на території, де розташовувалися маєтки багатих бізнесменів , які мали приватну охорону.

На кордоні Польщі й України службовці митниці почали вимагати від них хабарі розміром до 11 тис. євро 2 залежно від рангу того, хто спілкувався з ними й дивувався, чому цей "ідіот" зібрався повернутися в Україну. Після понад двохгодинних суперечок, протягом яких їх автомобіль затримував увесь трафік, вони так і не погодилися платити хабар і зрештою отримали дозвіл їхати далі.

Від самого початку старого почала регулярно навідувати його племінниця. Звідси й почалися проблеми. Спочатку були постійні зломи та пограбування речей з будинку, зокрема телевізора. Це здійснювали члени його ж родини.

Він змінював замок 5 разів і зрештою поставив замок із високим ступенем захисту. В будинку з ним постійно жила дочка його племінниці, яка працювала міліціонером, однак отримувала всього 200 доларів у місяць. Протягом двох років він постійно стикався з різними неприємними випадками, частина з яких була пов’язана з корумпованими міліціонерами, які працювали з його племінницею. 

Вона розповіла йому про тотальну корупцію в міліції та про те, як її начальники схиляли її до сексуальних контактів в обмін на легший графік роботи. Її відмова означала, що вона отримувала 80-годинний робочий тиждень і була змушена постійно відповідати на виклики - навіть у неробочий час.

Дійсно химерним випадком стали його відвідини з боку лікаря, медсестри та двох міліціонерів. Їм нібито повідомили, що він був психічно нездоровий і тому не міг за собою доглядати. Він впустив їх лише після того, як викликав міліцію, і на місце прибули інші міліціонери, які не отримували хабарів.

Поки дві групи міліціонерів сперечалися надворі, всередині лікар провів старому чоловікові «психічний тест». У результаті, на здивування старого, він поставив діагноз "compus mentus" (психічно здоровий). Зрештою, всі учасники цього дійства пішли, сперечаючись між собою.

Старого часто зупиняли міліціонери, які знали, що він з української діаспори, і вимагали продемонструвати документи та дати хабар, аби вони дозволили йому піти.

Він платив кільком юридичним консультантам за їхні поради та написання необхідних документів. Усі вони брали гроші, однак не виконували роботу і не повертали кошти, заявляючи, що їх вже було витрачено. 

Він намагався найняти суддю, аби спробувати дізнатися в нього, що можна зробити, аби зупинити ці нападки, однак вони були зацікавлені лише в хабарах.

Одного разу він отримав повістку до суду, оскільки один із суддів вирішив, що будинок, в якому він живе, насправді належить його племінниці. У приватній розмові з суддею він дізнався, що племінниця заплатила йому 2 тис. євро, аби він сфальшував документи про право власності. Українець із Британії запропонував йому 3 тис. євро, і справу було вирішено на його користь. 

Він зрештою вирішив, що з нього досить, і повідомив, що залишить будинок у спадщину своїм родичам, а сам житиме в будинку, який купить у рідному селі. Коли племінниця дізналася про це, вона почала вимагати, щоб він переписав на неї будинок негайно (не чекаючи заповіту та його смерті). Зараз будинок перебуває у власності його племінниці, а він повернувся до міста в західній Україні жити у старому будинку.

Одним з останніх нещасть старого стала спроба його вбивства, коли в його їжу підклали бите скло. Було незрозуміло, як це могло трапитись, оскільки він змінив замок і єдиною особою, яка мала ключі, була дочка його племінниці.

Він провів п’ять днів у лікарні, що коштувало йому 2 тис. доларів. Ніхто, в тому числі лікарі й медсестри, не хотів ним займатися без авансового платежу, а той факт, що він був з української діаспори, означав, що ціна була значно вищою. Туалети в лікарні були жаливі, без сидінь на унітазах, а підлога і стіни справляли враження, що там не прибирали роками. Палата була єдиною кімнатою, розділеною між жінками і чоловіками. Ночами відбувалися бійки між пацієнтами та п’яними чоловіками, які шукали своїх дружин.

Зараз старий чоловік вирішив лишити свій будинок церкві після свого повернення до Британії. Будинок буде зачинено на міцний замок із системою сигналізації та поміщено під нагляд приватної охоронної фірми. Втім, у нього мало сумнівів, що його родичі закриють очі на те, що будинок належить церкві. Тільки-но вони дізнаються, що він повернувся до Британії, вони спробують змінити документи про власність, аби вкрасти будинок у церкви .

Таким чином, він повернеться до Британії після того, як його власність де факто стала об’єктом рейдерського захоплення з боку його галицької (!) сім’ї та представників міліції й судів. Він збирається придбати квартиру в Англії у маленькому містечку, де він раніше жив.

Два об’єкти власності, якими він володів в Україні, коштували йому близько 220 тис. доларів, у той час як платежі корумпованим суддям і міліціонерам склали ще 20 тис. У сумі – близько чверті мільйона доларів.

Його історія подібна до історій багатьох інших приїжджих із країн Заходу, які зазнавали рейдерських атак в Україні. Хто знищить цю корупцію і встановить верховенство права, без якого неможлива модернізація та європеїзація України?