Економічний патріотизм в тилу творять конкретні підприємства

Коли ми говоримо про стійкість України у цій війні, то часто фокусуємося виключно на макроекономічних показниках, західній допомозі чи форумах відновлення країни.

Але реальна, жива стійкість кується на місцях – там, де український бізнес не просто виживає, а бере на себе критичну відповідальність за економіку країни. Напевно в цьому і проявляється економічний патріотизм. Особливо зараз, коли продовольча безпека армії є таким же стратегічним фактором, як і постачання зброї.

Поки одні підрядники у критичні моменти зривали графіки, провалювали зобов’язання і шукали виправдання, знайшлися ті, хто будує бізнес на твердих принципах без зайвого пафосу та спекуляцій. Яскравий і дуже показовий приклад – «Буський консервний завод» (БКЗ).

Це підприємство із майже 100-річною історією застало не одне випробування з моменту заснування у 1928 році. Звісно і після початку повномасштабного вторгнення воно не згорнуло діяльність. Навпаки, наростило обсяги, перебудувало логістику під потреби держави й вийшло на рівень стратегічного підприємства, що годує військових у десятках областей: від Львівщини й Волині до прифронтових Харківської, Сумської та Дніпропетровської областей.

Якщо відійти від лірики й подивитися на суху, але вражаючу мову цифр:

- у 2024 році сума виконання держконтрактів заводу становила понад 2,25 млрд грн, а вже у 2025-му – вона злетіла до понад 7,6 млрд грн. Це один із найпотужніших показників у сфері продовольчого забезпечення країни, який демонструє реальні виробничі можливості підприємства.

- за час активної роботи з держзамовленнями штат заводу зріс майже втричі – із 77 до 259 працівників. Для місцевої громади це сотні забезпечених родин, які мають стабільний дохід під час війни.

- понад 70 млн грн сплачених податків за 2024-2025 роки. Це чисті гроші на фінансування ЗСУ, медицини та виживання всієї соціальної системи.

Найважливіший маркер воєнного часу – це поведінка бізнесу в момент кризи. Коли виник дефіцит і ризики зриву постачань, БКЗ оперативно взяв на себе додаткові обсяги виробництва. І головне: вони зробили це за цінами, нижчими за середні по ринку серед інших постачальників. Вони не стали грати в мародерський капіталізм і витискати з оборонного бюджету останні копійки, а забезпечили безперебійне харчування армії на вигідних для держави та армії умовах.

Це і є та сама соціальна відповідальність, про яку так люблять розказувати на форумах, але яку дуже рідко побачиш у житті. Плюс системна благодійна допомога оборонному сектору, яка йде окремим треком. До того ж мати європейські сертифікати, модернізоване обладнання і право експорту в ЄС в умовах війни – це також знак вищої ліги.

Не новина, що український виробник здатний тримати удар, наповнювати бюджети й бути надійним тилом для фронту. Саме на таких підприємствах сьогодні тримається наша економічна стійкість. Разом із тим статистика показує, що тільки за 2022-2024 рр. в Україні офіційно закрилася 1261 аграрна компанія. Це при тому, що харчова галузь показала один із найвищих рівнів адаптивності – понад 85% підприємств сектора. Тим не менш, той, хто перебував свою діяльність під військові потреби та масштабував виробництво без підтримки держави.

Подібні успішні кейси бізнесу завжди супроводжуються спокусою запуску кампаній з очорнення. Дуже часто з боку конкурентів, адже негатив давно став головною валютою уваги. Тому на кожну ноту дезінформації та домислів завжди є цифри, які криють хейт і змушують реально побачити економічний внесок у оборону країни/