Скільки податків коштує ...збір податків?

Про податки на прикладі авто.

Коли ми купуємо автомобіль, ми цікавимось: скільки коштує технічне обслуговування, які витрати пального на 100 км шляху. Тому що це безпосередньо стосується нашої кишені. Але коли йдеться про будь-що державне, ми це сприймаємо як щось чуже — те, що нас не стосується. Хоча йдеться знову ж таки про нашу кишеню. Точніше про те, що ми сплатили з неї у вигляді податків.

Чи замислюємося ми про те, скільки коштує платникам податків їх збір? В світі про це думають. В першу чергу це стосується країни-раціоналізатора №1, США. Там рахують, скільки доларів витрачається федеральним урядом, щоб зібрати 100 доларів податків. Наприклад, за розрахунками американських експертів, напередодні фінансової кризи 2008-2009 рр., ця сума становила 0,54 долари.

Ми, експерти Ради Інституційних реформ, зробили розрахунок для 2019 фіскального року і були вражені — вартість збору податків не зросла, а радикально зменшилась! Тепер залучення кожної сотні доларів коштує 0,32 дол. Це при тому, що Служба внутрішніх доходів США (Internal Revenue Service) працює не тільки з компаніями, але й з всіма громадянами, які самі сплачують податки. Минулого року Служба обробила більше ніж 250 млн податкових декларацій.

Індія теж веде облік вартості податкового сервісу — він дорожчий за американський та «коштує» 0,58 дол. Ми порахували таку цифру для Польщі та отримали 0,65 дол. Порахували і для України за 2019 рік, ще до пандемії… Зібрали 998 млрд. грн. податків, профінансувавши ДФС на понад 10 млрд. грн. Отже, витрачаємо 1,08 дол. на кожні 100 дол. зібраних податків.

Я вважаю, що в Україні нам потрібно послабити податковий тиск на бізнес. Для цього є три причини.

Перша є суто ідеологічною. Прибічники фіскалізації часто цитують високі ставки податків заможних європейських країн. В такому контексті, що це нормально для них і тому є прийнятним для нас. Є одне питання до них: скільки з тих країн зазнало таких соціальних експериментів за останні 100-200 років, як Україна? Я зустрічав цифру, що близько 60% статків найзаможніших людей Європи є успадкованими.

Тобто, ніхто не розкуркулював їх пращурів, не відбирав, землю, нерухомість, засоби виробництва тощо. Тому я вважаю, що податкова політика нашої країни повинна сприяти накопиченню капіталу якнайширшими верствами населення.

Друга причина — у взаємопов’язаному світі ми не можемо стояти осторонь глобальних трендів. А вони полягають у тому, що країни змагаються за привабливість власних ринків для інвесторів. В тому числі — за рахунок податкової політики.

Наприклад, за останній рік Туреччина стрибнула в рейтингу Paying Taxes від компанії PwC з 80-ї на 20-ту сходинку. Причина в тому, що країна скасувала ПДВ для капітальних вкладень та різко скоротила час очікування на повернення ПДВ. Ми ж, навпаки, втратили бали в рейтингу — просто тому, що не змінювались в той час, коли інші країни автоматизували процеси та спростили адміністрування податків.

Третя причина — надмірна вартість контролю. У багатьох країнах діють системи спрощеного або пільгового оподаткування (та звітування) для нових малих підприємств. В Індії, наприклад, компанії з оборотом менше 137 тис. дол. можуть не надавати податкові декларації. В Канаді до досягнення певного обороту та капіталізації компанії діють зменшені ставки. Таких підхід має під собою сувору статистику — близько 50% нових підприємств закриваються в перший рік роботи. Тому витрата часу податківців на їх перевірку є неефективною.

Це ще один показник, який у нас не рахують. Наприклад, минулого року держава звітувала, що провела 14 тис податкових перевірок та додатково нарахувала за результатами 13 млрд грн. Виходить близько 33,5 тис. дол. з кожної перевірки. Але ніхто не показує собівартість однієї перевірки. Показовий приклад Франції: там чітко знають, що одна перевірка коштує трохи менше за 10 тис. євро. Якщо податківці оцінюють суму потенційних надходжень до бюджету в меншу суму, то перевірку не проводитимуть. Скільки з 14 тис. перевірок принесли українському бюджету користі, не скаже наразі ніхто.

Якщо говорити про конкретне рішення, то ми маємо пропозицію — скасувати будь-який податковий контроль для громадян та підприємців, в яких сумарний річний дохід від діяльності не перевищує 400 тис. грн. На мою думку, на користь такого рішення є низка аргументів.

• В Україні близько 440 тис. підприємців, обороти яких не перевищують 400 тис. грн. Такий річний обіг лише в 2,5 рази вище середньої зарплати по Україні. Виходячи з практики, такі ФОП не є інструментом для оптимізації податків.

• При цьому вони становлять 25% відсотків всіх ФОП. Отже, звільняється кілька тисяч осіб в податкових службах.

• Таке рішення стимулюватиме вихід мікробізнесу з тіні та збільшить кількість офіційно зареєстрованих самозайнятих людей.

Звичайно, скасування податкової звітності та перевірок для мікробізнесів не може бути одним-єдиним рецептом. Воно є одним із рішень в рамках більш широкої податкової реформи, яка має торкнутись й інших сфер — форм звітності, частоти звітності, кількості та організації всіх державних структур, які опікуються наповненням бюджету, тощо. Але це було б одним з перших кроків довіри з боку держави назустріч підприємцям.