Чи мова може бути примусовою для приватних підприємців?

Законопроект №5670д "Про забезпечення функціонування української мови як державної”

В той час, як Канада загортає величезний пакет соціальної допомоги для запобігання занепаду своїх локальних засобів масової інформації, Україна застосовує міри покарання для тих, хто фактично розвиває ринок медіа в Україні. Тобто, приватних медіа холдингів.

Про що йде мова? Мова йде про законопроект №5670д "Про забезпечення функціонування української мови як державної”, який вже дуже скоро буде винесено на рогляд ВР.

Цей законопроект, який вже був схвалений 4 жовтня у першому читанні, на перший погляд, має на меті вкорінити українську мову як державну, проте саме пункт №21, що стосується медіа, зареєстрованих в Україні, значно бентежить усіх представників і власників медіа, адже прийняття даного Проекту Закону значитиме одне - занепад та банкрутство приватних медіа, що зареєстровані в Україні.

Законопроект, який відбере у приватного бізнесу статус “приватності”

Давайте розглянемо більш детально деякі пункти даного законопроекту і зрозуміємо, чому саме такі наслідки нас спіткають у разі прийняття ЗП №5670д в тому вигляді, в якому він є наразі.

Як от, наприклад:

1. “Друковані засоби масової інформації в Україні видаються державною мовою. Допускається видання друкованих засобів масової інформації у двох чи більше мовних версіях, одна з яких - державною мовою.”

Тобто, фактично, приватні медіа мають примусово видавати вдвічі більші наклади, ніж планували - 50% мовою «оригіналу» та 50% українською. Це, як мінімум, на 50% підвищення собівартості, а як максимум - 100%.

2. “Розповсюдження за передплатою друкованих засобів масової інформації, виданих мовами, іншими ніж державна, допускається за умови забезпечення їх засновниками (співзасновниками) можливості передплати в Україні такого самого видання українською мовою”.

Знову ж таки, коли ми говоримо про друковані ЗМІ - див. пункт вище. Проте навіть якщо говорити про електронну версію - це також витрати, пов’язані з перекладом та оптимізацією робочого часу. 

3. “В кожному місці розповсюдження друкованих засобів масової інформації друковані засоби масової інформації українською мовою мають становити не менше 50% назв друкованих засобів масової інформації, що розповсюджуються в цьому місці”

та

4. “У місці розповсюдження одного друкованого засобу масової інформації обов’язково розповсюджується версія цього засобу масової інформації українською мовою”.

А тепер давайте згадаємо про румунські або молдавські села в Україні. Де ви там бачили популярність української мови? Чи регіони, де українська фактично не існувала взагалі? Для кого будуть розповсюджуватись примірники мовою, якою місцеве населення не спілкується?

І таких прикладів можна знайти багато. Давайте подумаємо про споживачів, які не перейшли на українську мову. Я теж вважаю, що державною мовою має володіти кожен громадянин України, проте одне питання - це популяризація та вкорінення української, а зовсім інше - відношення всього вищезазначеного до приватних підприємців в сфері медіа - адже саме про них ми говоримо, а не про мову як таку.

Отже… одна справа - мати українську мову як державну, і застосовувати певні положення законопроекту щодо шкіл, університетів, інших навчальних та державних закладів, а також національних та регіональних державних (!) медіа; мати українську як єдину державну мову та сприяти її розвитку в усіх сферах суспільного життя і на всій території України.

Я також вважаю, наприклад, що кожен державний службовець та представники органів державної влади мають за обов’язок володіти державною - українською (!) - мовою, та використовувати її при здійсненні своїх повноважень та в публічних сферах життя.

Проте що стосується приватних медіа - чи не на те вони і приватні, щоб мати право вибору, що друкувати за власні гроші?

Прийняття Проекту Закону в такому вигляді, в якому він є на даний момент, порушує кілька важливих проблем:

1. Обмеження свободи дій приватних підприємців.
2. Втручання в їх економічну діяльність.

А тепер давайте подумаємо, з огляду на це - про яку незалежність преси та приватного підприємництва ми можемо говорити, якщо вони примусово мають друкувати продукт, який а) видавати не планували; б) являється економічно не вигідним в) заздалегідь обрікає підприємців галузі на збитки?

Я також абсолютно згодна, що якщо засіб масової інформації відноситься до державного та має статус національного ЗМІ, він має бути україномовним. Проте… 

Ухвалення законопроекту в тому вигляді, в якому він існує зараз, може повністю знищити українську пресу. Адже економічний аспект створюють саме приватні медіа.

Українська - не методами обмежень

Ми, безперечно, маємо просувати та популяризувати українську мову як державну та основну, проте чи не краще це робити методами, які змусять людей полюбити мову, а медіа - захотіти друкувати українською? Замість того, щоб змушувати людей читати “незручною” мовою та друкувати всупереч своїй цільовій аудиторії та фінансовим можливостям.

Де шукати рішення?

Не в тому, щоб залишити все, як є, і не в тому, щоб замінити даний закон на новий. Проте в тому, щоб адаптувати його під потреби приватних медіа, знаходячи шляхи ефективної співпраці, а не примусу.

Моя думка суб’єктивно зводиться до того: хочемо підтримати українське - давайте знаходити на це гроші в Україні, як в нормальних розвинених країнах, де гроші на підтримку місцевих медіа виділяються із державного бюджету (до 20!%), фінансуються податками, пенсіями, субсидіями тощо; де створюються програми лояльності для державних/місцевих медіа. А не обмежують розвиток бізнесу на противагу.

Чому не зробити, наприклад:

1. Програми лояльності для ЗМІ, що використовують українську мову - які, наприклад, знизять податки для таких медіа або зроблять відповідні зміни у квотах, чи, з іншого боку, нададуть фінансову допомогу для публікації матеріалу українською мовою.
2. Культурні програми з метою популяризації та підвищення рівня обізнаності громади щодо української культури та мови, які спонукатимуть молодь хотіти спілкуватися українською, виховуватимуть патріотизм, та заохочуватимуть медіа популяризувати нашу мову;
3. Державні програми з фінансовою допомогою для видання частки україномовних примірників для приватних медіа, які виходять в оригіналі іншими мовами.

І це лише приклади. Варіантів співпраці та спільних рішень може бути дуже багато.

Чому в інших розвинених країнах питання підтримки медіа лежить на державі? В той час, як в Австрії близько 20% бюджету держави йде на підтримку національних ЗМІ, а Федеральний уряд Канади запровадив податковий пакет у розмірі 595 млн. доларів (що включає тимчасовий податковий кредит, який не підлягає відшкодуванню та дозволить підписникам отримати назад 15% вартості підписки відповідних цифрових ЗМІ, та, зокрема, підтримка неприбуткових журналістських організацій).

Крім того, в Канаді у зв’язку з проблемами, які наразі переживає медіа галузь, незалежні медіа-організації матимуть доступ до федеральної підтримки виробництва неприбуткових новин за ліцензіями (Creative Commons), що дозволить місцевим інформаційним організаціям безкоштовно отримати доступ до контенту.

Знову ж таки, мова не про мову, як таку, а про те, що вона не має обмежувати бізнес. Якщо б в Україні існувала фінансова підтримка медіа, питання мови не викликало б проблем взагалі, і видавали б і більше додаткових україномовних примірників. Але коли ми не можемо дати, проте обмежуємо - тут вже постає питання..

Яке потягне за собою не тільки збитки, а й скорочення робочих місць, переформатизацію (що не зважди має позитивні тенденції) самих ЗМІ та збільшення продажів серед іноземних, в тому числі російськомовних видань, на полицях українських магазинів.

Українська - не методами обмежень преси, а методом заохочування спілкуватися, друкувати  та “споживати” українські тексти.