Нелегкий шлях української економіки.

Що б не говорили заздрісні сусіди, а молода українська держава за роки незалежності пройшла неабиякий еволюційний шлях, в тому числі і в розбудові власної економіки за ринковою моделлю.

Що б не говорили заздрісні сусіди, а молода українська держава за роки незалежності пройшла неабиякий еволюційний шлях. Українське суспільство виявилось більш спраглим до демократії і свободи особистості, ніж навіть ті країни цивілізованого світу, що сповідують ці цінності роками – мабуть, тому, що пережили і усвідомили їх зсередини, маючи з чим порівняти з недалекого власного минулого, а не звично мовчки перейняли їх від попередніх поколінь. А на фоні колишніх союзних республік Україна взагалі виділяється дуже яскраво. Соромно, мабуть, лише за політичну арену, що часом нагадує арену циркову – ну принаймні державотворчою роботою там точно не зайняті, самі передвиборчі перегони з наступним поділом трофеїв. Проте мене, як професійного економіста, більше цікавить становлення української економіки.

Показово, що обраний Україною демократичний шлях розвитку гармонійно поєднаний із вибором ринкової економічної моделі. Зараз суспільство відволіклось від буденних задач – працювати, заробляти, підвищувати рівень життя – є задачки посерйозніше. Проте рік тому, до початку карколомних подій, наші результати виглядали дуже пристойно. Національна валюта в 2011-2013 роках була жорстко прив’язана до долара і її курс майже не коливався – максимум на 15-20 копійок. Національний банк під керівництвом Сергія Арбузова працював в тандемі із урядом над основними економічними показниками, зокрема, ріст споживчих цін був невисокий і поступовий – інфляція коливалась близько нуля. Банківська система поступово зміцнювалась і оздоровлювалась: підвищився розмір гарантійної виплати по депозитах, а НБУ акуратно відкликав ліцензій в неблагонадійних банків, водночас виплачуючи компенсації вкладникам. Тож населення і фінансові установи працювали у взаємовигідному режимі: за пару років обсяг вкладів виріс більше ніж на 60%, в основному за рахунок довгострокових депозитів в національній валюті. І вкладникам спокійніше, і дохід стабільний, і банкам добре працювати із такою ресурсною базою.

Наразі ситуація кардинально змінилась. Принциповим для нового керівництва є відмова від досвіду та результатів роботи попереднього фінансово-економічного блока уряду та колишнього керівництва Національним банком. Проте знівелювавши всі досягнення попередньої команди, нічого позитивного в макроекономічному аспекті досягти не вдалось. Безумовно, економіка відразу ж зреагувала на суспільні і політичні негаразди, і останнім часом українці почали забувати дорогу до банків. За свідченнями нинішнього керівника НБУ Валерії Гонтаревої, від початку цього року вкладники забрали більше 30% депозитів, які відразу ж конвертували у валюту, а це тисне на гривню ще більше, загрожуючи неминучою девальвацією.

Війна є війна, вона не могла не вплинути негативно на стан нашої економіки. Проте як на мене, не варто все на неї списувати: не можна не помічати брак професійного досвіду, важливі рішення, що суперечать одне одному, та відверті помилки і неналежну оцінку ситуації нинішньою командою. Від того дня, як Арсеній Яценюк і Степан Кубів оголосили про відміну прив’язки гривні до долара, падіння національної валюти, а разом із нею – і всієї економіки, не в силах зупинити ані багатомільярдні транши від МВФ та інших міжнародних організацій, ані численні постанови, обмеження та ручні методи регулювання, до яких вдаються уряд і Нацбанк.  

Проте одного ранку закінчиться війна. Українці заслужили на гідний рівень життя і мають до того неабиякий потенціал. Сподіваюсь, із грамотним керівництвом економічними процесами ми подолаємо всі деструктивні явища останнього року, адже нам є заради кого і заради чого жити і працювати.