Давайте поговоримо про морозиво!

Українська політика дедалі менше піддається будь-якому адекватному політологічному аналізу.

«…Знаешь что… Мы просто будем говорить про мороженое. А ты что думал, мы начнем разговор с такой темы: «Как ты, Дима, понимаешь ответственность, честь, супружеский долг?» Знаешь что, Дима, мне твое мнение по этому вопросу совершенно не интересно. Абсолютно. Мне безразличны твои мотивы. Ты поступок совершил, а уже все выводы сделал. Давай поговорим про мороженое!»

Фильм «Сатисфакция»

Українська політика дедалі менше піддається будь-якому адекватному політологічному аналізу. Тому що вона дедалі більше стає кулуарною і закритою. Закритою для суспільства. Закритою для експертів і журналістів. Закритою навіть для багатьох впливових політичних лідерів. Словом, політика стає непрозорою. А там, де немає відкритості і прозорості, неможливий аналіз. Там можливі лише домисли і вигадки.

Якщо хтось не згоден із тим, що українська політика стає, чи радше стала кулуарною і закритою, давайте розберемо це детальніше.

Отже, головним показником закритості і кулуарності політики є відсутність політичної дискусії. Адже не ведеться ані суспільна дискусія щодо політики, ані ґрунтовна експертна дискусія з приводу політичних питань. Немає навіть внутрішньополітичної дискусії: ані між владою і опозицією, ані тим більше в середині самої влади, яка є схильною до по-армійськи вертикально побудованих відносин. У цих відносинах відсутнє місце не лише для суперечки чи дискусії, а й для елементарного обговорення чи обміну думками. Прийняття рішень відбувається у кращих традиціях уставу Червоної армії: «Если задача поставлена, она выполнима».

А право ставити завдання є лише у однієї людини. Ну, може у двох-трьох, якщо до Януковича додати Льовочкіна та Іванющенка. Очевидно, що тим паче у такій моделі відсутнє місце для діалогу, який має будуватися на пошуку консенсус, тобто на створенні і сприйнятті спільних цінностей. А це абсолютно неможливо в умовах, коли єдиною цінністю є абсолютний послух, вертикальне підкорення волі вищого керівництва і механічне виконання «команд» – саме цим словом «донецькі» найбільше люблять позначати накази у своїй суворо і грубо ієрархізованій структурі.

Саме через ці фактори і відсутня будь-яка дискусія. Суспільна дискусія відсутня через те, що громадяни просто не бачать у ній сенсу. Як у політиці в цілому. Така реакція є зрозумілою з огляду на те, що від політики вони отримують лише балаканини про «реформи», зростання цін і тарифів, обмеження громадянських прав та вертолітні майданчики, які, за цинічною оцінкою Ганни Герман, «залишаться нащадкам. Суспільство не бачить сенсу брати участь у політичній дискусії, адже не має змогу ні на що впливати.

Експертна і значною мірою журналістська дискусія відсутня через те, що ані експерти, ані журналісти не мають доступу до інформації. Реального доступу. При чому корпоративній закритості адміністративної системи не зарадять ані зміни до закону про інформацію, ані відкриття доступу до публічної інформації, яким так хваляться регіонали. Інформація, в сенсі справді важливої інформації є закритою. І влада робить все, щоб експерти і журналісти отримували її в чітко дозованих обсягах. Адже об’єктивний аналіз ситуації, а тим паче її публічне обговорення владі не потрібне.

Владі потрібен міф. Його можна умовна назвати «міфом про реформи» або «міфом про модернізацію». У цьому міфі влада старанно виправляє помилки і невпинно надолужує прогалини, здійснені попередниками і накопичені за роки Незалежності. Ніби Янукович не був двічі прем’єром. І ніби зміни, про які багато говорять, відбуваються насправді, а не лише у головах авторів інформаційних приводів. Отже, експерти і журналісти, годовані штучною інформаційною реальністю і штучними інформаційними приводами, також не можуть стати креаторами і модераторами ґрунтовної, змістовної і об’єктивної політичної дискусії.

Нарешті, внутрішньополітична дискусія також відсутня. Опозиція не веде дискусію із владою, будучи зайнятою боротьбою між власними гілками, боротьбою за виживання під час регулярних відвідин Генпрокуратури та планами по самозбереженню у ситуації тотального тиску з боку влади. У середині ж влади дискусія неможлива в принципі. Про це ми сказали на початку. Додамо лише, що в системі, де прем’єр-міністр дізнається про деталі рішень щодо перестановок у своєму уряді чи то з новин, чи то у президентському кабінеті вже після того, як всі рішення прийняті і передані до виконання, про жодну дискусію не може йтися навіть теоретично.

Отже, будь-яка дискусія щодо політики, а тим більше її аналіз в описаних вище умовах просто неможливі. Неможливо ані аналізувати, ані обговорювати політику, коли сутнісно важлива інформація щодо неї є закритою і блокується. Та й сама політика твориться не через механізми діалогу і пошуку консенсусу, а народжується у кількох головах на Банковій, а суспільству видається у вигляді готових рішень. При чому ці рішення неможливо ані заперечити, ані змінити. Вся країна просто ставиться перед фактом.

Оскільки ж ми не здатні аналізувати те, що відбувається у головах Януковича, Льовочкіна, Іванющенка і Ко, то ми не можемо дати об’єктивну, не надуману і не домислену оцінку й українській політиці. Владі все одно не цікаві наші думки і оцінки, а сама їх наявність для неї шкідлива.

Тому давайте просто поговоримо про морозиво!

Олексій Краснопьоров, політичний консультант