Вони хочуть як в Білорусі?

Складається враження, що нинішня українська влада хоче, щоб в Україні все було, як у «братній» Білорусі.

І мова не про переслідування опозиції, «цькування» правозахисників та борців за свободу слова і демократію, «безстрокове» переобрання «бацьки» та інші принади білоруського політичного режиму. Мова про економіку.

А соціально-економічна ситуація в Білорусі, м’яко кажучи, примушує замислитися. І лякає подібною перспективою для України. Адже білоруська валюта девальвує шаленими темпами. Чого варте лише її подешевшення на 56% відносно американського долара за один день у травні. Іноземна валюта майже повністю зникла з білоруських обмінників, і чи не єдиним джерелом її надходження залишаються іноземці.

Така фінансова ситуація спровокувала ажіотаж і на продовольчому ринку. Окрім того, що більшість продуктів та товарів першої необхідності подорожчали у 2-3 рази і ціни на них змінюються мало не щодня, їх стало ще й неможливо купити оптом. Тобто до Білорусі повертаються вже забуті в Україні часи радянського дефіциту.

Проте важливий не стільки сам факт фінансово-економічної кризи та соціальної паніки, які охопили Білорусь, скільки причини, що призвели до такої ситуації. Окрім відомих внутрішньополітичних та внутрішньоекономічних викликів, з якими не впоралося керівництво Мінська, основною білоруською проблемою, яка загострила ситуацію і пришвидшила кризу, став вступ країни до Митного союзу з Росією і Казахстаном. Саме це стало каталізатором фінансової кризи і грошового дефіциту. Адже, вступивши до Митного союзу, Білорусь втратила не лише митні надходження до бюджету, які на 90% ідуть у російську економіку, а й право на самостійні рішення і можливість змінити ситуацію.

Відомо, що у Митному союзі голоси країн-учасниць розподіляються наступним чином: Росія — 57%, Казахстан — 21,5%, Білорусь — 21,5%. І хоча для ухвалення рішень у Митному союзі потрібно дві третини голосів, очевидно, що Росія має домінантний вплив на об’єднання, якому не можуть протистояти інші його члени. Хоча б тому, що Росія здатна заблокувати рішення інших учасників своїм голосом.

Більше того, РФ не обмежилася простим викачуванням білоруських фінансових ресурсів через умови Митного союзу. Росія тисне на Білорусь через свої енергетичні важелі. У даному випадку, на відміну від Києва, Мінськ залежить від Москви не лише у постачанні нафти і газу. Росія постачає до Білорусі ще й електроенергію. Тому останнє припинення електропостачання стало показовим актом тиску з метою примусити Мінськ пристати на власні умови.

Мета ж очевидна. По-перше, і це задача-мінімум, Росія прагне приватизувати найбільш ласі об’єкти білоруської промисловості: «Білоруськалій», ринкова вартість якого сягає $ 15 млрд., «Білтопгаз», Білорусьбанк», частка якого у банківському секторі країни перевищує 50%, «Білтелеком», Мозирьський і Новополоцький нафтопереробні заводи тощо. Також Росія неодноразово висловлювала бажання викупити білоруську частку «Білтрансгазу». Причому навіть озвучувалася сума у $ 2,5 млрд.

По-друге, є й задача-максимум – примусити Білорусь до відмови від власної валюти і переходу на російський рубль. У цьому разі Мінськ стане фінансовою колонією Москви. А там і до перетворення на політичну колонію недалеко…

Звідси виникає логічне і закономірне питання: ви хочете як в Білорусі? Щоб спочатку грянула криза і люди в страшенному ажіотажі почали скуповувати все – від доларів до упаковок із сіллю та сірників. Щоб потім Росія перекрила газ, відновивши постачання «блакитного палива» лише за стратегічні поступки. Щоб потім Москва вимагала у ваших олігархів продати металургійні, хімічні та нафтопереробні підприємства, обленерго тощо. Щоб потім вам довелося плазувати перед російським керівництвом, випрошуючи кредити в рублях. Щоб потім ці рублі вам почали нав’язувати в якості державної валюти замість гривні. І зрештою здати все, чим ви володієте зараз. Хочете?

Шлях до цього дуже простий. Першим кроком на цьому шляху може стати вступ до Митного союзу і обмеження фінансово-економічного суверенітету України. Решту кроків Москва зробить і без вас, адже процес фінансового поглинання і політичної колонізації на той час вже буде відпрацьований на Білорусі. І не варто тішити себе надією на «чудову» схему «3+1». Згідно зі статтею 114 Договору про Митний союз, жодні застереження до нього не дозволяються. Тому всі поправки, які теоретично «виб’є» для себе Україна будуть юридично нікчемними після підписання угоди про Митний союз. Більше того, виникає сумнів, що українське керівництво взагалі зможе «видавити» у Москви хоч якісь поправки і зауваження до стандартного тексту угоди.

Усім прихильникам вступу України до Митного союзу і поглиблення «братських» економічних відносин із Росією можна порадити лише одне: глибше вивчити досвід Білорусі і подумати. Якщо не про перспективи країни, то хоча б про власні інтереси.

Олексій Краснопьоров, політичний консультант

http://www.pravda.com.ua/columns/2011/06/20/6314294/