Провал адмінреформи

З 10 грудня 2010 року, коли Віктор Янукович підписав указ про проведення адміністративної реформи, минуло майже 8 місяців, тому можна підбити перші підсумки спроби реформування системи управління в країні.

І якщо спочатку були розрахунки на те, що адмінреформа призведе до реальної оптимізації адміністративного апарату, підвищення управлінської ефективності та злагодженості роботи різних відомств у структурі виконавчої влади, то насправді все вийшло майже навпаки.

По-перше, адмінреформу було затягнуто. І це стало головною причиною її поразки. Адже такі заходи як зміна структури і скорочення зазвичай б’ють по людях, порушуючи їхні природні інтереси мати прогнозовану стабільність і зарплату, словом, впевненість у завтрашньому дні. Ще Ніколо Макіавеллі писав, що «образи потрібно наносити швидко, щоб їх не встигли розпробувати». Натомість в нашому випадку непристойно затягнута адмінреформа на тривалий час поставила всю касту держслужбовців у ситуацію невизначеності. Проте мова навіть не про проблеми конкретних людей.

Невизначеність сприяла посиленню апатії і бездіяльності в системі державного управління, а отже збільшенню рівня свідомого і несвідомого саботажу, що, в свою чергу, негативно відбилося не лише на просуванні адмінреформи, а й на якості і швидкості втілення інших реформ. Зрештою, адмінреформа, яка мала б сприяти оптимізації і злагодженості роботи органів управління на практиці лише призвела до управлінського хаосу. Адже в багатьох міністерствах і навіть на рівні Кабміну досі немає чіткої адміністративної структури. Це виливається у відсутність чіткої підзвітності, лише посилюючи негативні бюрократичні тенденції і сповільнюючи роботу держапарату. Отже, замість упорядкування адмінреформа поглибила хаос і безлад.

По-друге, адмінреформа почала рухатися у невірному напрямку. Попри всі запевняння керівників країни і штатних спікерів від влади, що адміністративна реформа буде не механічним скороченням, а реальною системою функціональних змін, оптимізації напрямків і механізмів роботи держапарату, цього як раз і не відбулося.

Адмінреформа дійсно перетворилася на механічне скорочення. З одного боку, скорочення штату, з іншого боку – скорочення органів управління. При цьому принципових змін все ж не відбулося. Наприклад, Міністерство освіти і науки стало Міністерством освіти і науки, молоді та спорту. Проте це ніяк не вплинуло на функціональне навантаження міністерства. Просто додалися молодь і спорт, а формальна кількість міністерств скоротилася. Функціонально ж нічого не змінилося. Та й скорочення числа міністерств є лише частиною правди. Адже кількість центральних органів виконавчої влади (не міністерств) лише збільшилася. Так, на місці Міністерства з питань сім’ї, молоді та спорту з’явилася аналогічна комісія, формально підзвітна МОНмолодьспорту. Проте насправді це фактично самостійний центральний орган виконавчої влади.

Інший приклад – Міністерство інфраструктури, утворене на базі Міністерства транспорту і зв’язку. Навіть його керівник Борис Колесніков в одному з інтерв’ю визнавав, що фактично до функцій Мінтрансу додали лише туризм. От і вся різниця. Тобто це суто арифметичний процес скорочень і додавань, який не змінює смислу функціонального навантаження державних органів і тим більше не змінює форм і механізмів здійснення цих функцій, а отже якості роботи владних інституцій.

Зрештою, можна підсумувати, що ті, хто 8 місяців тому ставилися до адмінреформи скептично, виявилися праві. Ця реформа стала просто механізмом переставити «своїх» чиновників з місця на місце і позбутися зайвих людей, яких довелося взяти під час утворення коаліції з Блоком Литвина і КПУ. В реальності, адмінреформа була лише завуальованим механізмом для того, щоб посилити особисту владу президента Януковича і «перетрусити», «перетасувати» його оточення.

Тож можна констатувати провал адмінреформи. Адже замість змістовних функціональних змін ми отримали лише механічне додавання, віднімання і скорочення, а замість оптимізації роботи – посилення хаосу.

Олексій Краснопьоров, політичний консультант