Спрага за іншим

...принципово іншим!

Останнім часом стало модно говорити про потребу в оновленні і появі „нового” у різних сферах суспільного життя. Говорять про необхідність нових облич і нових лідерів в політиці, про необхідність нових підходів і моделей роботи в економіці і бізнесі, про потребу нових цінностей, стандартів і смислів у соціальній та культурній сферах. Отже, „оновлення” останнім часом стало доволі популярною тенденцією, якщо не сказати головним трендом в українському суспільстві. І дійсно на „нове”, на „оновлення” є досить значний, потужний запит серед громадян.

Проте важливо розуміти, що насправді країні в різних чи навіть в усіх сферах її життя потрібно не просто нове, а інше. Причому принципово і якісно інше. Адже справа не у формальному оновленні, а в зміні суті, внутрішніх цінностей і смислів. Країні і суспільству потрібно не просто нове, а новаторське, тобто те, що принципово змінювало б існуючу ситуацію на краще. Саме таке новаторське і принципово інше може спричинити динамічний розвиток економіки, підвищення рівня суспільної культури і моралі, досягнення нової якості політичного управління країною.

Справа тут не в нових обличчях і не в віці тих, хто реалізовуватиме, впроваджуватиме нові ідеї. Адже, за відомим висловом, „багато людей помирають в двадцять років, а ховають їх у вісімдесят”. Тому потрібні не стільки „нові і молоді” як прийнято здебільшого думати. Потрібні люди здатні до новаторства, здатні створювати принципово інші підходи, щось відмінне по суті. Потрібен не новий ребрендинг старого, а створення дійсно нового. І, повторимося, справа тут не в віці, а в якості.

Наприклад, Коко Шанель є новаторкою і законодавицею моди, попри вік, адже вона здатна постійно привносити у моду і стиль принципово інше і якісно відмінне. Стів Джобс до кінця життя був новатором, адже постійно створював принципово нові і перспективні ідеї у сфері технологій. Проте буває і навпаки, коли люди в двадцять або тридцять років живуть і діють за усталеними, стандартизованими шаблонами, як то кажуть, „по накатаній”. Попри вік вони не здатні на „інше”, вони не можуть створювати і привносити нові смисли і цінності. А отже вони не здатні щось змінювати.

Якщо повернутися до українських реалій і потреби у іншому, у принциповому оновленні, то тут діятиме та сама логіка. Так, в політиці потрібні не нові обличчя, які від „старих” відрізняються хіба що зовні. Потрібні нові підходи, ідеї і якість їх впровадження. Наприклад, необхідно із псевдо-новим виразом обличчя говорити старі, затерті фрази на кшталт, „коли прийдемо ми, все зміниться на краще”. Тому що нічого не зміниться, адже не пропонується навіть самої моделі змін. А „красти менше і не так нахабно” або „розширити коло доступу до корита” – це не нові підходи. Це видозмінене старе. Нові підходи – це громадський контроль за політикою, це повна беззаперечність і прозорість у діяльності влади, в особистому житті політиків, у траті бюджетних коштів, у створенні умов для залучення інвестицій. А не діяльність за принципом „тут писав, а тут рибу загортав”, коли суспільство вже навіть не може розібратися, де у словах політиків правда, де щирі наміри, а де банальне намагання приховати і обманути.

У економіці все те ж саме. Ремонт домни або будівництво нового цеха – це не нове і тим більше не новаторське. Це підтримка старих ресурсів і старих економічних моделей, способів ведення бізнесу на межі виживання, за крок до руйнування. Справжнім новаторством в економіці було б і має бути впровадження нових технологій, реальна модернізація, а не банальних ремонт підприємств, підвищення інтелектуальної ємності виробництва, ставка на наукові досягнення та інформатизацію, використання цих досягнень у реальному виробничому процесі.

У бізнесовій сфері по-справжньому новими підходами могли б бути реальне сприяння малому і середньому бізнесу, формування умов та стимулів для розвитку приватної ініціативи. Натомість поки що з „нового” нам пропонується хіба що більший чи менший рівень тиску держави на бізнес, особливо у його дрібному сегменті.

Що ж до культури і соціальної сфери, то тут справжнім новаторством мав би бути розвиток громадянського суспільства, на основі тих цінностей відкритості і вільної комунікації, які б творили самі члени і активні учасники такого суспільства. Це толерантність щодо мови та релігійного сповідання, культурний обмін із одночасним збереженням і підтримкою національних традицій. Натомість громадянське суспільство і культурна сфера у нас якраз і обмежуються самими дискусіями щодо мови, віри і історії замість збереження і розвитку наявних надбань у цих сферах.

Дуже важливо, щоб те нове, чого очікує суспільство і на що сьогодні сформований соціальний запит, було дійсно ще й новаторським, принципово іншим. Тільки за таких умов можна розраховувати на реальні зміни і динамічний розвиток або принаймні на рух у правильному напрямку. Тому варто прагнути саме до іншого, а не просто до нового. Напевно, саме в цьому криється секрет досягнень усіх розвинених і перспективних країн та успішних суспільств.