Право на необ’єктивність

Якщо ним активно користується влада, чому ним не можуть користуватися громадяни?

Одразу зауважу, що до написання цієї статті мене спонукало інтерв’ю Олени Бондаренко, нещодавно опубліковане Українською правдою, де Олена Анатоліївна сказала зокрема наступне: „Давайте згадаємо ТВі. Княжицький що недавно заявляв? Він говорить: „Та я взагалі не вважаю за потрібне дві точки зору у випусках новин давати”. Ну, мабуть, його канал тому і не дивляться. Така людська психіка. Вона не терпить абсолютного негативу. Абсолютний негатив деструктивний, і він не дає реального уявлення про життя. Ну, немає в світі тільки чорного або тільки білого. Світ різний”, – переклад мій.

Згадуючи, як майже рік тому Бондаренко звинувачувала УП в цензурі, закидаючи редакції у своєму блозі однобічне подання інформації у новинах – „Українська правда демонструє однобічне висвітлення тем, які стосуються свободи слова” (переклад знову мій), вважаю за необхідне поговорити про принципи інформаційної об’єктивності в Україні Януковича.

Не викликає жодного сумніву, що громадяни мають право і повинні мати можливість отримувати достовірну інформацію, об’єктивні і ґрунтовні оцінки подій та процесів не лише політичного, а й будь-якого іншого характеру. Більше того, громадяни повинні мати змогу отримувати цю інформацію з різних джерел, вільно обираючи той інформаційний канал, якому вони довіряють. А для цього таких каналів повинно бути багато. Ну, точно не один і не два.

Що ж відбувається в Україні Януковича? Ми маємо страшенно високий рівень цензури у засобах масової інформації. Звісно, це не офіційна цензура. І навіть переважно не „темники” чи прямі телефонні вказівки щодо інформаційного контенту. Це переважно самоцензура – намагання вгадати, що і як висвітлювати, виходячи із невисловлених, але підсвідомо присутніх побажань влади. Це намагання вгодити, аби „не зв’язуватися”, аби „не мати проблем” тощо.

І я далекий від того, щоб звинувачувати в цьому самі ЗМІ, їхніх редакторів або журналістів. До такого стану інформаційну політику в країні довела саме нинішня влада, яка дозволяє собі дзвонити журналістам із погрозами, коли представникам цієї влади не подобається зміст їхніх матеріалів. Яка тисне на ЗМІ через фінансові важелі, через ліцензії і розподіл частот. Яка щедро нагороджує лояльних журналістів і ЗМІ та обмежує можливості для незалежної подачі інформації.

Зі свого ж боку, влада ніколи не подає ані об’єктивної інформації, ані „двох точок зору”, про які говорила пані Бондаренко. Достатньо навести хоча б один приклад. Зранку, слухаючи під час сніданку новини на Національному радіо, довелося почути бравурну новину, озвучену весело-піденесеним тоном ведучої: „Сьогодні екс-прем’єра Юлію Тимошенко відвідають іноземні лікарі”. І все добре: Тимошенко лікують, всі права засудженої забезпечено. А тепер, як то кажуть, про погоду. То де ж тут об’єктивність або подача двох точок зору?

Приходжу в офіс, відкриваю УП: „Канадських лікарів не пускають на медогляд екс-прем’єра Юлії Тимошенко” (без перекладу). І у мене виникає закономірне питання: чому я не можу дізнатися про це на Національному радіо? Це такий своєрідний підхід до об’єктивності? Чи кореспонденти Національного радіо не здатні звернутися по коментар до Власенка, аби подати своїм слухачам згадані вище „дві точки зору”?

Ні, це просто такий підхід влади – на чорне говорити біле, а потім критикувати інших за необ’єктивність. І роблять вони це щиро. Адже це у них в голові. Це в жодному разі не намагання ввести суспільство в оману або дезінформувати громадян – це їхній стиль!

Звісно, не варто вважати, що темою здоров’я Тимошенко маніпулює лише влада. Те саме, якщо не більше, дозволяє себе і „Батьківщина”. До появи записів Забзалюка заяви Турчинова і Ко на кшталт „Тимошенко вбивають” були чи не єдиною темою піару бютівців. І маніпуляції з повідомленнями про стан здоров’я Тимошенко з боку опозиції зовсім не додають чистоти і об’єктивності у висвітленні цієї теми засобами масової інформації, а навпаки суттєво заважають суспільству сформувати істинну картинку ситуації, в якій знаходиться екс-прем’єрка.

Проте можна наводити безліч інших прикладів однобокої подачі інформації ЗМІ, пов’язаними із владою чи залежними від неї. Взяти хоча б оцінки закону про вибори і плани його перегляду. Жоден(!) провладний канал у жодній(!) передачі не проаналізував можливості для фальсифікацій, які відкриватимуться в разі перегляду закону про вибори за сценарієм, нещодавно описаним Українською правдою. Чи забезпечення права на вільні вибори не є суспільно важливою і актуальною для ЗМІ темою? Це вже не говорячи про те, як більшість засобів масової інформації уникають заборонених тем про „Межигір’я” або про міжнародне становище України, яке влучно було б назвати передблокадним.

Найгірше ж у тому, що влада щиро не відчуває і не бачить своєї провини за той стан, в якому опинилася сьогодні свобода слова в Україні. Це як з „реформами”, „модернізацією” та ситуацією в соціально-економічній сфері – в усьому винні „попєрєнікі”. І байдуже, що „попєрєднікі” пішли від влади два роки тому, і відповідальність за все і повністю має брати на себе нинішня команда.

Власне, якщо свобода слова в Україні опинилася за цієї влади у такому жахливому стані, а сама влада вважає нормою однобоку подачу інформації, а точку зору, скажімо, Королевскої щиро вважає альтернативною і такою, яка забезпечує полі варіантність оцінок подій в країні, має бути хоча б декілька засобів масової інформації, які дозволятимуть собі говорити правду. І не біда, якщо вони роблять це подекуди грубо і різко.

Тому, якщо згадані Оленою Бондаренко у різний час Українська правда та ТВі і дозволяють собі певні пересмикування або надто різкий тон у оцінці нинішньої влади – хоча особисто я так не вважаю і цього не бачу, – то це не лише нормально і правильно. Це просто необхідно для інформаційного здоров’я суспільства. Адже громадяни дійсно мають право і повинні мати можливість отримувати інформацію із декількох джерел, які б подавали альтернативні точки зору.

І якщо інформація від лояльних або залежних від влади ЗМІ є вкрай фільтрованою, дозованою і дистильованою, то хтось має подавати абсолютно не фільтровано. Інакше, дивлячись Перший національний або Інтер, або ж читаючи газету „Сегодня” і сайт „Обозреватель”, можна буде скласти уявлення, що Україна вже майже в Євросоюзі і сама відмовляється туди вступати попри щоденні умовляння Бар розу і Ештон. А також одночасно уявити собі сите і задоволене суспільство, яке досхочу наїлося капустою, за рекомендацією Азарова, вирощеною під будинками.

Зрештою, якщо цілковиту необ’єктивність до ситуації в країні, до громадян і передусім до себе дозволяє собі нинішня влада, чому ми маємо бути до неї лояльними і стриманими? Будучи об’єктивно незадоволеними, ми дозволяємо собі різку критику. І якщо влада вважає цю різку критику необ’єктивністю, то, переконаний, ми маємо право на таку необ’єктивність.

Олексій Краснопьоров, політолог, консалтингова агенція Concept GRoup, спеціально для УП

http://www.pravda.com.ua/columns/2012/02/17/6958922/