Феномен політичного рантьє

...

Чому громадяни голосували за Януковича два роки тому?

Справа не тільки в тому, що на нього покладали очікування стабільності, добробуту і покращення життя (все-таки вдалу рекламу придумали американські технологи – як раз влучили у ключові електоральні запити). Справа також не тільки в тому, що люди втомилися від постійних політичних конфліктів у владній верхівці, від з’ясування стосунків між інститутами влади та персоналіями, що їх уособлювали, від хаосу і безладу. Справа не в тому, що критична маса громадян справді очікувала приходу „сильної руки” і наведення ладу, сподіваючись, що це відіб’ється, передусім, і на їхньому соціальному становищі.

Насамперед, абсолютна більшість виборців Януковича віддала йому свої голоси, тому що він дуже типовий, навіть ахрітиповий, для східних регіонів України. У ньому кожен шахтар або металург міг би впізнати свого бригадира, начальника зміни або керівника цеху. Що й казати, управління автобазою як перша престижна керівна робота, напевно, дуже сильно формує особистість. Жінки ж, у свою чергу могли впізнати у політичній постаті Януковича простого нормального донецького „мужика” – главу сім’ї.

Тому для жителів Сходу України Янукович був „своїм” в усіх сенсах слова. Він сприймався не просто як виходець з цього регіону, але і як носій його цінностей, якостей, образів. У столичній київській політиці він був своєрідним уособленням представника Сходу. Тому він виявився ментально близьким. І саме через це більшість виборців східних областей віддали за Януковича свої голоси, зробивши його президентом.

Чому ж тепер країна і її східні регіони зокрема поступово відвертаються від Януковича, а він мало-помалу втрачає рейтинг, популярність і електоральну привабливість?

Так відбувається тому, що двох років президенту вистачило для того, щоб перестати бути „своїм” для Сходу України, перестати бути представником і виразником інтересів цих громадян, перестати бути уособленням „простого донецького мужика” в політиці. Словом, двох років Януковичу вистачило, щоб стати для Сходу чужим. А для Центра і Заходу він „своїм” ніколи й не був.

Просто не може бути „своїм” для простого шахтаря чи металурга президент, який літає вертольотами, їздить небувалого розмаху кортежами, живе у небувалої розкоші резиденціях та ще дозволяє собі при цьому хизуватися своїм способом життя як взірцем.

Справа в тому, що для громадян, для „пересічних українців” і для виборців Януковича зокрема такий спосіб життя не є взірцем. Так не живуть не тільки вони самі, а й їхні бригадири, начальники змін, та й навіть директори шахт і заводів. Скромніше вони живуть!

Так, як Віктор Федорович, в Україні живуть тільки олігархи. Яких народ, до речі, переважно дуже не любить. Але ж вони хоча є власниками великих промислових і фінансових активів – опустимо питання, яким чином ці активи отримані. Вони платять мільйони податків – опустимо тут питання про те, від якої частини вони ухиляються.

Проте Янукович не олігарх. Він президент і в цій якості є державним утриманцем. Я назвав би це феноменом політичного рантьє. Не зробивши для України за два роки, за великим рахунком, нічого корисного, він лише значно покращив власне матеріальне становище, умови життя тощо. Про Сім’ю і нові віяння у політичних та економічних впливах я тут промовчу. Тобто не приносячи суспільству якоїсь відчутної для кожного громадянина користі, президент лише отримує ренту з країни. Та ще й має нахабність виставляти це напоказ. Тому не дивно, що для Сходу України він перестав бути своїм „донецьким мужиком” і уособленням порядку, „сильної руки”, а перетворився на звичайного київського рантьє від політики.