Цікава „соСіологія”

Чи об'єктивні рейтинги подають нам соціологи?

Якось в одному виданні довелося зустріти вельми оригінальну друкарську помилку. У матеріалі про соціологічні дослідження замість слова „соЦіологія” було написано „соСіологія”. Око, звісно, порадувало. А ще спонукало до певних розмислів щодо якості соціологічних досліджень в Україні, рівня їх об’єктивності, чесності і справедливості. От і нещодавно, ознайомившись із деякими дослідженнями, довелося дійти висновків про їх, м’яко кажучи, неповну об’єктивність. Одні рейтинги здалися завищеними, інші – ну, вже зовсім заниженими, аж украй.

Те, що замовна соціологія в Україні таки існує загальновідомо. Причому відомо це достатньо давно. Згадаймо хоча б як одне видання спробувало замовити у одного відомого соціолога намалювати високий рейтинг для маловідомої і малопопулярної політичної партії (прізвище соціолога, назви видання і партії ми тут називати не будемо з міркувань коректності). Це було кілька років тому, тож хто пам’ятає – зрозуміє, хто не пам’ятає – може спитати у Google, а кому ліньки – довіртеся чесному слову автора.

Так от, тоді журналістський експеримент вдався просто блискавично – на всі 100%. Намалювати неіснуючий рейтинг неіснуючої підтримки маловідомій партії цей соціолог погодився „всього лише” за кілька тисяч доларів. Звісно, цю практику було викрито, але її перманентна реалізація українськими соціологічними службами, звичайно, не припинилася. Навіть не стала скромнішою чи більш прихованою. Та й скандал доволі швидко вщух і забувся. Тож стандартна соціологічна практика – хто платить, той і отримує рейтинги, перефразовуючи відомий афоризм „хто платить, той і замовляє музику” – нікуди не зникла.

Проте проблема необ’єктивності вітчизняної соціології не лише в тому, що вона часто є замовною і платною. Не меншою проблемою є недостатній ресурсний і професійний рівень у багатьох, навіть найвідоміший і найповажніших, соціологічних контор. Одним з показників таких недоліків є, наприклад, формування вибірки, тобто вікового, статевого і соціального набору опитуваних. Вибірка робиться для того, щоб дослідження було не умовним, а насправді репрезентативним, тобто виявляло дійсні настрої громадян або рейтинги політиків чи партій. Себто 2000 респондентів – стандартна вибірка – мають відображати думку 46 мільйонів людей, а не лише свою власну.

Так от, формування вибірки – є одним з найскладніших процесів при підготовці та проведенні соціологічного дослідження. Спеціалістів, які можуть зробити дійсно правильну і компетентну вибірку, на основі якої буде проведено насправді репрезентативне дослідження в Україні дуже мало. Їх можна перерахувати на пальцях рук. Звісно, такі спеціалісти є далеко не в кожному соціологічному агентстві. А замовляти їхні послуги під кожне окреме дослідження – справа далеко не з дешевих. Тож багато хто на цьому пункті економить. У підсумку ж дослідження виходять не об’єктивними через те, що від самого початку засновані на хибних засновках – неправильній вибірці.

Інша проблема – інтерв’юери, тобто ті люди, які власне підходять до респондентів і задають питання, тобто безпосередньо проводять опитування. Тут безумовно, як і в будь-якій роботі, де задіяний персонал, присутній так званий „людський фактор”. Хтось може недопрацювати, заповнити анкети самостійно, опитати не тих респондентів, які вказані у вибірці. Поодинці це звісно дрібниці, але в підсумку „людський фактор” достатньо сильно впливає на якість і об’єктивність результатів дослідження.

Також дуже важливо, що далеко не всі соціологічні агенції мають своїх інтерв’юерів у всіх регіонах України. Це також викривляє результати дослідження. Проте головне – те, що під час проведення опитування як то кажуть „в полі” інтерв’юери дуже рідко доїжджають до невеличких міст, сіл і селищ. Тому опитування реально виявляє лише настрої жителів великих міст, а не всього населення країни, що вже не репрезентативно.

Зайвим буде казати, що жителі сіл і маленьких віддалених містечок, з одного боку, і жителі мегаполісів (столиці, обласних центрів), з іншого, голосують дуже по-різному. Тут впливають як соціальні фактори, рівень життя, наявність роботи загальне вдоволення / невдоволення життям, вік (в селах він, як правило вищий), так і менталітет. Думаю, ніхто не буде сперечатися із тим, що менталітет сільського і міського населення дуже сильно відрізняється.

Словом, все це впливає на репрезентативність і показовість соціологічного дослідження. До речі, саме через те, що соціологи вимушено чи невимушено ігнорують думку жителів села і малих віддалених міст, часто суттєво викривляються рейтинги. Так, як правило, втрачають, порівняно із реальною підтримкою, ліві і лівоцентристські політичні сили, які значною мірою орієнтовані на село і за які сільське населення голосує більше ніж міське, схильне до правих і правоцентристських поглядів.

Не будемо довго розповсюджуватися про інші вади вітчизняної соціології, такі як необ’єктивність телефонних опитувань, орієнтація на те, щоб результати дослідження знаходилися у політичному тренді, не відрізняючись від настроїв, які нав’язуються за допомогою засобів масової інформації тощо.