КПК: новий закон – старі виконавці?

Як реалізовуватимуться положення КПК на практиці?

У італійського політичного філософа Ніколо Макіавеллі є відомий і влучний вислів про законодавство: „Там, де є хороше військо, там хороші й закони”. Себто важливо не тільки і навіть не стільки те, що написано у законах, а те, як вони виконуються. І, безумовно, важливо хто і як їх виконуватиме. Іншими словами, цитуючи Йосипа Сталіна, кадри вирішують все. І якщо хороші закони виконуватимуть погано не підготовлені або корисливі люди, толку з них буде небагато.

Чомусь саме це спадає на думку при спробах проаналізувати перспективи змін у правоохоронній і судовій сферах після вступу в дію нового Кримінально-процесуального кодексу, ухваленого парламентом минулого тижня. І справа тут не в якості КПК, а в якостях системи і конкретних її представників, які будуть виконувати положення нового кодексу на практиці.

Сам по собі новий КПК однозначно є яскравим прикладом передової юридичної думки європейського зразка і втіленням кращих світових процесуальних норм, принципів і стандартів. Назвемо хоча б чотири основних новації кодексу, які мають позитивно відбитися на діяльності правоохоронної і судової системи, веденні слідства і захисті прав громадян.

По-перше, у КПК вводиться положення, яким доказами у кримінальній справі визнаються лише свідчення, надані сторонами в судовому засіданні. Звісно, це значною мірою захистить підслідних. Адже фактично для органів досудового слідства втрачається сенс у так званому „вибиванні” доказів силою. Отже, можна очікувати зменшення кількості випадків фізичного насильства в міліції, слідчих ізоляторах тощо.

По-друге, новий Кримінально-процесуальний кодекс забороняє застосовувати тримання під вартою у вигляді запобіжного заходу, окрім випадків, коли йдеться про підозрюваних у скоєнні особливо тяжких злочинів. На практиці це означатиме, що тисячі людей, які підозрюються, наприклад, у економічних злочинах чи кримінальних діях незначного ступеня тяжкості не будуть роками сидіти в СІЗО, очікуючи на судовий вирок при тому, що на цей момент їх провина іще не доведена. Це знову ж таки підвищує рівень захищеності громадянина у відносинах із правоохоронними органами.

По-третє, КПК запроваджує положення, згідно із яким захисником у суді може виступати лише професійний адвокат. Очевидно, це суттєво вплине на рівень професіоналізму судового захисту громадян. До того ж, новий кодекс суттєво розширює права і можливості адвоката, даючи йому змогу ефективніше захищати клієнта і підвищуючи рівень змагальності сторін в суді. Таким чином, рівень об’єктивності правосуддя так само зростатиме.

Нарешті, четвертою позитивною новацією кодексу є введення інституту угоди зі слідством, коли у обвинувачуваного є можливість добровільно розкрити обставини споєння злочину, викрити якісь додаткові обставини кримінального правопорушення, його невідомих слідству учасників, і при цьому претендувати на завчасно обумовлене пом’якшення покарання. Угода зі слідством забороняється лише у тих випадках, коли у кримінальному правопорушенні є жертви. Цей пункт так само підвищуватиме рівень об’єктивності розслідування, водночас забезпечуючи права обвинувачуваного в разі співробітництва зі слідством.

Словом, КПК дійсно вводить ряд важливих положень, які можуть якісно змінити відносини між громадянином і державою у правоохоронній та судовій сферах. Проте виникає ряд запитань з приводу того, хто і як виконуватиме зазначені позитивні норми нового кодексу. Загальновідомо, що абсолютна більшість громадян в Україні не довіряє ані міліції, ані судам. Останні ж є дуже корумпованими, про що свідчать не тільки враження громадськості, а й висновки закордонних експертів. І ще невідомо, як користуватимуться положення Кримінально-процесуального кодексу слуги Феміди. Адже не нами сказано, що закон як дишло.

Та й сам кодекс, як в принципі майже кожен закон, все ж залишає ряд прогалин, якими за бажання і за власної необхідності можуть використовуватися у своїх цілях і суддями і правоохоронцями. Тут достатньо навести хоча б два приклади. По-перше, у КПК присутня норма, згідно із якою дозволяється розгляд кримінальної справи у судовому засіданні за відсутності обвинувачуваного, за вимогою прокурора за умови, що він повністю визнав свою провину і дав згоду на такий розгляд, а постраждала сторона проти цього не заперечує. Таким чином, за умов згоди слідства і прокуратури залишається можливість „вибивати” покази силою, змушуючи підсудного відмовитися від присутності в суді.

По-друге, норма КПК, яка встановлює, що захист обвинувачуваного може здійснювати лише адвокат, ставить у дещо дискриміноване становище матеріально незабезпечених громадян. Адже адвоката можуть дозволити собі найняти далеко не всі, хто цього потребує, а інститут державних захисників в Україні є вкрай далеким від досконалості.

Тож гарний новий закон може потрапити на реалізацію до не таких вже й гарних старих виконавців, які послуговуватимуться старим досвідом і старими принципами та методами в своїй роботі. Отже, громадськості ще варто поспостерігати, як Кримінально-процесуальний кодекс втілюватиметься в життя на практиці.