Гумовий піар-ефект

... від законопроекту про мову

Парламент таки схвалив Закон про засади державної мовної політики. „За” проголосувало 234 депутата. Проте поки що закон схвалено лише в першому читанні. І, скоріше за все, до розгляду законопроекту в цілому справа дійде лише на новій осінній сесії, вже після завершення літніх „канікул”. Це й логічно. По-перше, все-таки необхідно дотриматися регламентних процедур розгляду проекту в комітетах. А це займає певний час.

По-друге ж, і це найголовніше, ухвалення / неухвалення мовного законопроекту зараз не дасть очікуваного піар-ефекту. Адже, повторимося, попереду літні „канікули”, сезон відпусток і таке інше. Тож в результаті про результати розгляду закону всі забудуть. А так до цієї дражливої для суспільства теми можна буде повернутися напередодні виборів. Відповідно, стимулюватиметься базовий електорат влади і опозиції, який, борючись за свої лінгвістичні права, насправді лише кристалізуватиметься навколо найбільших провладних і опозиційних політичних сил.

Таким чином досягатиметься ефект гумки, яку розтягують рівно на таку відстань, аби вона вдало вистрілила напередодні головної події 2012 року – звісно не ЄВРО і не кінця світу, а виборів. І у тому, що розгляд мовного законопроекту в цілому найімовірніше відкладуть на осінь проявляється його справжня суть – стимулювати електорат, а не вирішувати будь-які питання щодо використання мов в Україні.

Та й так очевидно, що проблема використання мов – надумана і, за великим рахунком, висмоктана з пальця. Немає в Україні жодної мовної проблеми. Люди розмовляють, читають, дивляться і слухають тією мовою, якою хочуть. Надто якщо йдеться про російську. До того ж очевидно, що в разі введення в Україні „другої державної мови” (взято в лапки, бо законопроектом це прямо не передбачено) у нас буде одна державна – російська. Через фактор політичного і культурного тиску (якщо хочете – потужного впливу) з боку Російської Федерації.

Облишимо питання про права навчатися тією ж російською. Живучи в Україні, ну принаймні логічно вивчити державну мову. Це теж надумана проблема. Значно важливішим є ще один фактор. А саме те, що наявність єдиної державної мови – це фактор культурної ідентичності та культурного суверенітету нашої країни. І якщо в країні немає державної мови, немає культурного суверенітету, вона поступово втрачатиме й політичний суверенітет через те, що не формуватиметься єдина політична нація. А втрата політичного суверенітету тягне за собою й проблеми з економічної самодостатністю, адже держава буде е здатна політичними засобами захищати власну економіку.

Тому слід визнати: жодних мовних проблем в Україні насправді немає. Вони вигадані політиками для тонкої гри на електоральних настроях. Проте є багато інших проблем: застарілі основні фонди, корупція, відсутність відповідальності перед виборцями у політиків. Але ж ці проблеми не можна вирішити ухваленням одного закону. Тому й фокусується увага на боротьбі із мовними вітряками.

Причому вигодоотримувачами від цього рівною мірою є і влада, і опозиція. Тільки одні голосують „за”, а інші протестують. А ми на це купуємося. Принаймні на це купується значна частина наших співвітчизників. Тож треба вирішувати реальні проблеми, а не за принципом китайських піонерів створювати неіснуючі, аби потім їх з легкістю вирішити, влаштувавши для суспільства електорально дієвий, але змістовно порожній спектакль. Однак, скидається на те, що вирішувати реальні проблеми ніхто не збирається, бо ніхто не знає як. От і розтягують мовну гуму, розраховуючи восени отримати легкий і дешевий піар-ефект.