Порушення елітарного пакту

...режимом Януковича

Дев’яності роки минулого століття відзначилися нестабільністю і перманентними пертурбаціями. Йшло первинне накопичення капіталу, перерозподіл власності і сфер впливу. Ці роки позначилися численними вбивствами „авторитетів”, фактичним узаконенням рекету і кримінального кришування бізнесу.

У цій ситуації самозбереження і забезпечення стабільності вимагало від еліти розробки і запровадження певних усталених правил гри, які б ніхто не порушував, забезпечуючи умовний статус-кво. Ці правила мали б гарантувати еліті безпеку особистості і збереження капіталів, аби вийти на певну тратторію якщо не перспективного розвитку, то принаймні стабільного існування або співіснування на вершині українського політичного і бізнесового Олімпу.

Так за часів пізнього Кучми народився той набір правил поведінки, співіснування і взаємовідносин у середовищі української еліти, який ми тут умовно назвемо елітним пактом. Можна виокремити три ключових положення цього пакту. По-перше, не можна вбивати конкурентів. Звісно, маються на увазі замовні вбивства. Це правило можна назвати ключовим, адже воно захищає безпеку особи. По-друге, не можна саджати в тюрму попередників при владі, а також політичних і бізнесових конкурентів. По-третє, не можна використовувати силові органи для відбору бізнесу. І взагалі не можна відбирати вже привласнене. Дери банити можна лише те, що поки що залишається державним, тобто у психології псевдо еліти – безхозним.

І всім цим правилам протягом останніх десяти-п’ятнадцяти років еліта неухильно слідувала. Звісно, говорячи про пакт, ми не маємо на увазі якихось письмово оформлених або хоча б усно вербалізованих домовленостей. Просто абсолютна більшість політичної і економічної еліти з метою власного самозбереження протягом років випрацювала ці правила і діяла, виходячи з усвідомлення їх правильності. У всіх було розуміння, що ці правила забезпечують стабільність, гарантують безпеку і, по суті, захищають всіх. На цих умовних і негласних позиціях будувалася політика і працювала економіка протягом останніх років.

І от за останні два роки, за президентства Віктора Януковича, цей елітний пакт було порушено. Причому сам Янукович багато в чому сам доклав руки до його порушення і руйнування. По-перше, протягом останніх років збільшилося число замовних вбивств бізнесменів. Не вірите – дивіться новини і офіційну статистику.

По-друге, Янукович почав саджати в тюрму політичних опонентів: від Тимошенко до, наприклад, Іваненка. Мені можуть відповісти, що Тимошенко сиділа за гратами і за часів Кучми, а за Ющенка сидів, приміром, Колесніков. Але це зовсім інше. На них тоді тиснули, лякали. Але тоді не було жодного(!) остаточного судового вироку проти політичних опонентів. До цього не доходило. Політики в тюрмах – ноу-хау режиму Януковича в Україні.

По-третє, відбирання бізнесу силовими методами. Тепер це стало нормою життя. Хоча заради справедливості зазначимо, що відбирати власність почав не Янукович, а саме Тимошенко, коли конфіскувала газ RosUkrEnergo і наступила на інтереси Vanco у чорноморському шельфі. Проте до нинішньої ситуації все одно не доходило. Адже тоді вигодоотримувачем від дій Тимошенко все ж була держава. Зараз це приватні особи.

Правильність і справедливість останньої тези достатньо проілюструвати на прикладі Сім’ї. Я ніколи не повірю у здатність людини заробити сотню мільйонів доларів за два роки, враховуючи, що ця людина не була топ-бізнесменом до цього і не зробила жодних винаходів, які б змінили світ. А Олександр Янукович зміг. Нічого не можу стверджувати, але я не бачу іншої моделі досягнення успіху як відбирання чужого бізнесу.