Норми Кримінального кодексу України провокують корупцію

Наш законодавець регулярно, особливо перед виборами, збільшує санкції за вчинення деяких злочинів, подаючи це електорату як нещадну боротьбу зі злочинністю.

Саме на норми Кримінального кодексу державні мужі часів незалежності покладають найбільшу надію щодо боротьби з таким ганебним явищем, як корупція. В суспільстві давно створено помилкову думку, про те, що покарання – це панацея у боротьбі із злочинності. Тому наш законодавець регулярно, особливо перед виборами, збільшує санкції  за вчинення деяких злочинів, подаючи це електорату як нещадну боротьбу зі злочинністю.

Натомість, псевдо «боротьба» відволікає увагу від того, що у самі норми Кримінального кодексу закладені корупціогенні механізми, які  провокують  корупцію у правоохоронних органах та судах.

Поговоримо лише про одну з багатьох проблем кримінального законодавства – кваліфікацію злочинів.

Кваліфікація злочину – це встановлення відповідності між тим діянням, яке вчинила особа і складом конкретного злочину, передбаченого кримінальним кодексом. Тобто, коли ви чуєте, або читаєте у ЗМІ, що керівника Національного університету податкової служби Петра Мельника підозрюють у хабарництві, це означає, що слідчий встановив відповідність між діянням Мельника і складом злочину «одержання хабара», тобто кваліфікував діяння. Офіційно кваліфікувати злочини можуть слідчий, прокурор, суддя.

От тут і починається найцікавіше. Чим складніший кримінальний закон, чим більше до нього всіляких додатків, тлумачень, роз’яснень, тим простіше ним маніпулювати та зловживати, корумпувати процедуру самої кваліфікації та просто щиро помилятись у його застосуванні. Неправильна кваліфікація може призвести не лише до звільнення винуватого, або до засудження невинуватої особи, але й до значного пом’якшення чи обтяження можливого покарання.

Наприклад, фактично вчинене умисне вбивство (яке карається позбавленням волі від 7 до 15 років), нерідко кваліфікують як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть (покарання від 7 до 10 років позбавлення волі), або вбивство через необережність (покарання від 3 до 5 років позбавлення волі). Ви відчуваєте різницю у розмірі можливого покарання? А ось вам і реальний приклад такої еквілібристичної перекваліфікації. Правоохоронці Новоайдарського райвідділу, що на Луганщині, перекваліфікували дії О. Маначенка з умисних тяжких тілесних ушкоджень на вбивство з необережності (згадаймо, що можливий розмір покарання таким чином зменшується).

Виявляється, що підозрюваний (а на теперішній момент вже підсудний) необережно сокирою, кулаками та ногами проломив  померлій жертві череп, розірвав селезінку та тонкий кишечник. Місцеві жителі тим часом помітили, що у підозрюваного протягом досудового слідства зник автомобіль (продав?) (1).

Нещодавно, ЗМІ майоріли ще одним прикладом перекваліфікації дій В. Лозинського з убивства на хуліганство. В результаті такої перекваліфікації суттєво зменшується розмір покарання, а саме термін позбавлення волі(2).

До слова, «хуліганство» – це такий вдалий радянський атавізм, на який, у разі потреби, можна перекваліфікувати половину злочинів.

Ми не будемо звинувачувати правоохоронців і суд, у тому, що подібного роду перекваліфікація має певну ціну, припустимо, що вони просто помилились. Повірте, що це не важко зробити, враховуючи складність тлумачення національного кримінального закону.

Ось тримаю я у руках «Довідник для офіцерів поліції» Великобританії. Маленька така брошурка, розміром з блокнот, у якій кожна сторінка присвячена одному злочину. На цій сторінці у виді малюнків та невеличких схем розтлумачено для поліцейського, як слід розуміти норму закону щодо конкретного злочину. Тобто, якщо це вбивство, то у стовпчик перераховані ознаки, види і навіть дії, які повинен вчинити поліцейський, затримуючи можливого вбивцю. І все. Більше нічого. І ви знаєте, у Великобританії вбивств вчиняється менше ніж в Україні.

А тепер, нехай всі, хто навчався на юридичному факультеті, згадають розмір та об’єм  Науково-практичного коментарю до Кримінального кодексу України. Це нагадує старий радянський анекдот про наручний електронний годинник, до якого було ще дві валізи батарейок на додачу. Годинник – це наш Кримінальний кодекс, як ви розумієте.

Чи може хтось в нашій державі правильно кваліфікувати злочин, користуючись лише самим текстом Кримінального кодексу? Вже уявляю посмішку на обличчях  юристів. Звичайно ні. Наш законодавець не розкрив таємницю, що він розуміє під багатьма вжитими в Кримінальному кодексі термінами, і це окрім існуючих суперечностей та прогалин. Цю таємницю плідно розкривають науковці, тому у нас існує декілька версій щодо тлумачення норм Кримінального кодексу, та відповідно є декілька науково-практичних коментарів  обсягом до 1000 сторінок кожний (на вигляд і вагу – це холодна зброя, не менше). Зазвичай такі коментарі лежать на столах адвокатів, слідчих, прокурорів та суддів.  Але ж коментар – це їжа для розуму, це так, щоб зрозуміти для самого себе, як авторська група науковців пропонує тлумачити норми закону.  А на практиці у суддів просто виникають проблеми з розумінням та однаковим застосуванням норм кримінального закону, що має наслідком порушення конституційного принципу рівності громадян перед законом, оскільки закон не забезпечується однаковим тлумаченням та правозастосуванням.

Сьогодні лише лінивий не говорить про занепад української науки, й не безпідставно, та наразі я хочу заперечити такі твердження, принаймні, щодо  кримінального права. Наше вітчизняне кримінальне право успадкувало  надзвичайний багаж знань ще з періоду російської імперії, та радянської кримінально-правової науки. Цей глибоко досліджений масив знань  перекочував до Кримінального кодексу, потім депутати, які науки тої не відали й не знали,  додали до кодексу свої кон’юнктурні зміни, чим вкрай ускладнили і без того складний процес застосування кримінального закону. Зрештою, процедура кваліфікації злочину перетворилась на складний інтелектуально-пошуковий процес, який під силу лише самим науковцям, а не слідчим, прокурорам, суддям. 

От і виходить, що з одного боку складний у застосуванні, з іншого – перевантажений термінами, які законодавцем не розтлумачені, кримінальний закон дає можливість ним маніпулювати, тлумачити та застосовувати його норми, керуючись власним суб’єктивним розумінням. Також можна приховувати за складністю та недолугістю  кримінального закону корупційні дії в процесі його застосування, наприклад, списувати «помилкову» кваліфікацію злочину на незрозуміло сформульовану норму закону.

Така ситуація безумовно провокує корупцію. І нехай деякі політики нам не говорять: «А ви не давайте хабарі, то й не буде хабарництва» та нехай не виправдовують корупцію низькою заробітною платнею. Тому що корупція в правоохоронній системі та в сфері правосуддя закладається в тому числі й через закони, які приймає Верховна Рада. 

Використані матеріали:

1.                Зачем подозреваемому адвокаты, если есть милиция  http://www.advocat.lg.ua/modules.php?name=News&file=article&sid=221

2.                Суд снял с Лозинского обвинение в убийстве, сделав хулиганом. http://www.unian.net/news/561433-smi-sud-snyal-s-lozinskogo-obvinenie-v-ubiystve-sdelav-huliganom.html

Текст статті також надруковано тут: http://www.pravda.com.ua/columns/2013/08/5/6995453/