Хто припинить війну на дорогах України?

Якщо влада не припинить війну на дорогах, люди будуть діяти інстинктивно, захищаючи своє природне та невід’ємне право на життя.

Дорожній рух в Україні вже  сміливо можна  порівнювати з війною.  Все як описував Томас Гоббс  –  війна всіх проти всіх. І хоча англійський філософ так характеризував  первісний стан суспільства до часів утворення держави, всі його риси зберігаються по цей день на вітчизняних дорогах.  Учасники дорожнього руху просто не розуміють, що вони всі  взаємозалежні ланки однієї системи. Кожен діє, керуючись власними потребами, інтересами, пристрастями та безкультур’ям.  

У 2012 році внаслідок автомобільних аварій в Україні загинуло 5094 осіб. Ще 38 тисяч громадян отримали травми, значна частина з них провела в лікарнях довгі тижні, пережила операції або навіть залишилася інвалідами. Внаслідок аварій за участі водіїв у стані алкогольного сп’яніння загинуло 1886 осіб.  Тобто 37% людей з числа загиблих,  втратили життя через нетверезих водіїв за кермом.  Це  надзвичайно високий показник. Через пиятику ми втрачаємо щороку за кількістю загиблих одне-два села людей. Найгірше те, що кількість аварій з вини нетверезих водіїв зростає.  А загальний показник смертності на дорогах України практично удвічі випереджає середній  показник по країнах Європи, і втричі показник окремих держав, таких як Швеція, Велика Британія.

І немає значення, водій ви пасажир чи пішохід, бідний чи багатий,  олігарх  чи  безробітній – ми всі можемо  раптово залишити цей світ, ставши жертвою п’яного водія. То ж небезпека загрожує  кожному.

 З одного боку, проблема  п’яних водіїв за кермом або, простіше кажучи, потенційних вбивць, не підпадає під зальний список проблем, у яких можна звинуватити корупцію, владу, Росію, ЦРУ та світову змову проти України. Тому що ніхто з перелічених винуватців усіх проблем не примушує водія п’яним сідати за кермо.  Нажаль, такий рівень смертності на дорогах з вини нетверезих водіїв, свідчить про відсутності культури, байдужість до чужого життя (та й свого також) та, вочевидь, підтверджує теорію Дарвіна.

Але з іншого боку держава взяла на себе обов’язок захищати наші життя. Держава забороняє нам носити зброю, вбивати, натомість утримує парламент, прокуратуру, МВС, суди – які повинні убезпечити нас, кожен шляхом  виконання своїх прямих обов’язків. Якщо ми не маємо права карати п’яного водія-вбивцю, тоді його повинна карати держава. 

Через бездіяльність влади, люди почали самі розправлятись з п’яними вбивцями на дорозі.  Новини у ЗМІ перетворились на репортажі з місць бойових дій, адже очевидці ДТП, зневірені у діях влади, влаштовують гуртові самосуди прямо на місці вчинення злочину.

І якщо в загальному підсумку жорстокість покарання не вирішує проблему зниження рівня злочинності, то у даному конкретному випадку, щодо вчинення ДТП у стані сп’яніння, варто застосовувати найжорсткіше покарання. Таким чином ми просто врятуємо життя наших співвітчизників.

 Верховній Раді не варто боятись запроваджувати нові види покарань, через внесення змін до Кримінального кодексу. Це ж не святе письмо, закон повинен змінюватись, оперативно реагуючи на зміни у сфері відносин, які він регулює.

З вуст депутатів уже лунають такі пропозиції, але зважаючи на складну та тривалу процедуру прийняття законів, побоююсь, що ми не дочекаємось на їх втілення. Так, депутат Москаль Г.Г. пропонує керування автотранспортом у стані сп’яніння визнати злочином (а не адміністративним правопорушенням), та застосовувати до правопорушників, на рівні з передбаченими законом видами покарань, ще й конфіскацію автомобіля.

Депутат Ляшко О.В. вже зареєстрував проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання смертності на дорогах», в якому, зокрема, пропонується визнати алкогольне сп’яніння ознакою злочину, передбаченого ст. 286 (Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами)  та запровадити довічне позбавлення права керувати транспортними засобами до осіб, які  перебуваючи у нетверезому стані порушили правила безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, чим спричинили потерпілому середньої тяжкості, тяжкі тілесні ушкодження або заподіяли смерть.

 Такий вид покарання вже давно «проситься» до Кримінального кодексу, оскільки інші види покарань за цей злочин просто неефективні.  Ці види покарань карають особу, та спрямовані на якесь гіпотетичне виправлення злочинця. Тобто, законодавець наївно припускає, що особа, яка нахабно та бездумно сідає п’яною за кермо, ставить у небезпеку своє життя та життя інших людей – схаменеться, сплативши штраф або відбувши позбавлення волі, і стане херувимом.  По суті йдеться про гуманне ставлення до правопорушника за рахунок нашої з вами безпеки. То чи не простіше вирішити це питання раз і назавжди, позбавивши особу довічно права керувати транспортними засобами.

Але  доля цього законопроекту напрочуд передбачувана, з огляду на висновки Головного науково-експертного управління Верховної Ради та Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Я не буду занурюватись у всі юридичні подробиці висновків, їх тексти є у відкритому доступі в мережі інтернет. Проте на деяких мушу зупинитись, аби продемонструвати стан роботи Верховної ради та її апарату щодо вирішення надзвичайно серйозної проблеми.

Так, Головне науково-експертне управління Верховної Ради не вважає за доцільне, як пропонується у законопроекті, визнати алкогольне сп’яніння ознакою злочину, передбаченого ст. 286 (Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами), мотивувавши наявністю ідентичної обтяжуючої обставини у ст. 67 ККУ. До чого це призводить на практиці? До того, що передбачену Ст. 67 ККУ обтяжуючу обставину «вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння…» суд може врахувати, а може і не врахувати. Ігнорувати ж прямо вказану у диспозиції ознаку злочину не можливо.

Але це ще не все, готуйтесь сприймати та наберіть повітря у легені.  Головне науково-експертного управління Верховної Ради вважає, що застосування "пожиттєвого" позбавлення права керування транспортним засобом  є  недомірним вчиненому злочину та несправедливим покаранням у відношенні винного. Тобто  довічне позбавлення водійських прав людини, яка нетверезою сіла за кермо та вбила декількох людей – це жорстоке і несправедливе покарання. Далі ще цікавіше. Застосування довічного позбавлення права керувати транспортними засобами водіїв-професіоналів призведе до втрати останніми конституційного права на працю. Тобто, люди які стали інвалідами через п’яних водіїв, хай собі втрачають право на працю, сім’ї загиблих хай втрачають годувальників, а водії-вбивці повинні повернутись до праці, сісти за кермо і продовжувати створювати небезпеку для наших життів. І теж цікаво, як бути тоді з порушенням права на працю людей, що відбувають довічне позбавлення волі? І вже взагалі незрозуміло, як може собі дозволити  соціально-орієнтована Німеччина порушувати святе право на працю, бо там застосовується довічне позбавлення права керувати транспортним засобом відносно п’яних водіїв, що вчинили ДТП.

 Разом з тим, прогнозую, що схвалений Кабінетом міністрів законопроект, про підвищення розміру штрафів за порушення правил дорожнього руху, буде прийнято без зволікань та зауважень. І хоча ця міра протидії порушенням на дорозі вже багаторазово довела свою неефективність, вона безперечно наповнить бюджет чи кишені (є різні думки), що дає їй право на життя. 

Тобто формально робота ведеться, як кажуть в Україні, про людське око, але пошук або запозичення ефективних мір протидії правопорушенням на дорозі не здійснюється.

А рецепт насправді простий. Безпека дорожнього руху та життів його учасників стоїть на трьох стовпах: культурі водія, якості доріг та невідворотності відповідальності за вчинене на дорозі правопорушення.

Я пишу цю статтю під враженням від спілкування з потерпілими  такого вже типового для України ДТП у м. Глухові, що на Сумщині. Нетверезий водій, колишній працівник міліції, який раніше не раз затримувався у стані сп’яніння за кермом,  який  у стані сп’яніння вже  був учасником ДТП зі смертельними наслідками, на великій швидкості збив молоде подружжя. Чоловік помер, дружина на руках з маленькою дитиною дивом залишилась живою. Безкарність, та від того й нахабство, з яким вчинене ДТП, спонукало місцевих жителів до активних дій, до протестів, мітингів та оприлюднення у ЗМІ цього жахливого, безкінечно трагічного за своїми наслідками злочину. А ще вони побоюються, що винуватий знову п’яним сяде за кермо і буде вбивати жителів Глухова.

У мене немає відповіді на питання «хто припинить війну на дорогах України?». Але, якщо її не припинить влада, люди будуть діяти інстинктивно, захищаючи своє природне та невід’ємне право на життя. І тоді хтозна, які наслідки чекатимуть на державу. Адже полум’я  починається з іскри.

Для  будь-якої влади часів кризи просто нерозумно наражати себе на масовий спротив  у тих проблемах, які можна вирішити швидко і дешево. Нехай це будуть які завгодно рішення та норми (щодо видів і міри покарань можна дискутувати), але держава повинна зупинити нетверезих вбивць за кермом, та припинити безкарність винуватців, просто тому, що у влади також мусить бути інстинкт самозбереження.

стаття надрукована  в Українській правді:

http://www.pravda.com.ua/columns/2013/09/3/6997080/