Піар по-столичному

Умілий, але цинічний

Тема проведення місцевих виборів у столиці та легітимності столичного представницького органу як такого знову набула інформаційної актуальності. І якщо із мером Києва все зрозуміло: після того як півтора роки тому Леонід Черновецький подав у відставку, а всі важелі управління містом перебрав на себе призначений глава міської державної адміністрації Олександр Попов, – то з Київрадою все дещо складніше.

Формально повноваження міської ради столиці мали закінчитися ще 2 червня 2013 року, а парламент повинен був би призначити дату нового голосування за цей самоврядний орган. Проте Верховна Рада цього не зробила, а Конституційний Суд дав двояке трактування щодо термінів повноважень київських депутатів. Так, у рішенні було сказано, що вибори міських органів самоврядування і міських голів, обраних позачергово, мають відбуватися одночасно з черговими місцевими виборами. А нинішню Київраду обирали саме позачергово ще 2008 року. Таким чином, тепер її повноваження можуть тривати аж до 2015 року, коли всі місцеві громади будуть обирати своїх голів та представницькі органи.

Проте опозиціонери із цим не погодилися, заявивши, що, попри описані юридичні колізії і протиріччя вибори все ж треба проводити цього року. А першою датою виборів, на якій наполягали опозиціонери, було 2 червня. Почали робитися заяви, організовуватися мітинги, які утім були вельми нечисленними. У підсумку ж парламент не призначив виборів на заявлену дату багато в чому саме з вини опозиціонерів, які провалили голосування. Чимало опозиційних депутатів просто не прийшли до зали в день і час голосування за дату виборів. До речі, серед них були й такі відомі політики як Віталій Кличко і Микола Катеринчук. Перший віддав перевагу візиту до Німеччини, а другий поїхав до Брюсселю на засідання Європейської Комісії.

Київрада, таким чином, продовжила свої засідання. Але опозиція у час літнього політичного міжсезоння вирішила продовжувати «крутити» київську тематику, наполягаючи, що засідання міськради після 2 червня незаконні. Так, Арсеній Яценюк із частиною народних депутатів від «Батьківщини» намагався штурмувати будівлю міськради та заблокувати роботу місцевих депутатів. Опозиціонери відзначилися бійками і гучними заявами, проте Київрада продовжила свою роботу.

Натомість Віталій Кличко, якого регулярно номінують на звання улюбленця киян і головного кандидата на посаду столичного міського голови від опозиції, подав позов до суду із вимогою заборонити засідання Київради. Проте суди двічі прийняли рішення про законність роботи міськради. Хоча сама ідея намагатися заборонити засідання муніципального органа була вочевидь приречена на провал і виглядала ліпше як спосіб зберегти обличчя і зробити хорошу міну за поганої гри.

Новим приводом поговорити про вибори у столиці стало призначення чергової сесії Київради на 2 жовтня. Опозиція знову заявила, що вважає засідання незаконним. Але цього разу лідери опозиційних парламентських фракцій вже самоусунулися від цього процесу. Так, представники «УДАРу» заявили, що номінальний лідер опозиції у столиці і найпопулярніший серед киян політик Віталій Кличко не прийде на сесію через незрозумілість ситуації. У такій позиція не можна не угледіти завуальованого визнання законності засідань міської ради. Не піднімалася тема виборів в українській столиці і на високому рівні під час останньої конференції Ялтинської європейської стратегії. Більше того, попри призначення виборів у проблемних округах, за яке проголосували представники як влади, так і опозиції, питання Києва знову залишилося поза увагою. Хоча для ухвалення рішення тоді, вочевидь, була чудова нагода.

Все перераховане наштовхує на два висновки. По-перше, опозиція, здається, боїться програти вибори в Києві не менше, ніж влада. І для цього є багато підстав. Вірогідно переможний кандидат Кличко не бажає брати участь у боротьбі за крісло мера. Він націлений на боротьбу за президентство у 2015 році та не хоче розмінюватися на столицю. Особливо в ситуації, коли із потужним головою Київміськдержадміністрації посада мера значною мірою девальвується. А факт перспективи зіштовхнутися із необхідністю вирішувати реальні комунальні проблеми міста навряд чи можна вважати перспективним майданчиком для президентського старту Віталія Володимировича.

Решта ж опозиціонерів не може визначитися із єдиним кандидатом, адже це породжує конфлікти амбіцій. До того ж, впевненості у перемозі кожного з потенційних претендентів у лідерів опозиції немає. Якщо ж балотуватиме кілька кандидатів, перемога Олександра Попова майже забезпечена.

От, і виходить, що Київ та кияни виявилися розмінною монетою в політичних інтригах та боротьбі політичних амбіцій. Опозиціонери на практиці навіть не намагаються відстоювати право киян на вибір. А всі заяви, заклики та акції, подання до суду і намагання заблокувати роботу Київради силою, щоб домогтися її якнайшвидшого призначення перевиборів, – не більше ніж умілий, але цинічний піар на настроях жителів столиці. Можна навіть сказати так: піар по-столичному.