Віденські канікули

Щось на віденських вуличках було не так

Зрозуміло, інші порядки, культура, архітектура. Але відмінність відчувалася на підсвідомому рівні. Повага до особистості. Ніщо не відволікало, не заважало думати, насолоджуватися затишком та чарівністю  міста. І тільки згодом розумієш: відсутність реклами.

Здоровенні борди, тролли, сіті-лайти,  брандмауери (себто величезні рекламні щити на всю стіну), агресивна некорисна інформація, яка будь-яким способом намагається проникнути в твій мозок. Те, що у Києві ми сприймаємо як належні ознаки цивілізації, у Відні просто було відсутнє. Інформаційний етикет. Емоційна безпека і спокій.

Траплялася  зовсім невеличка реклама: анонси фільмів, концертів, виставок. Але вона  скоріш допомагала, адже Відень позиціонує себе як місто з бурхливим культурним життям.  Тут галереї – одні з основних осередків світського життя. Та й виглядають вони відповідно до свого статусу: яскраві, масштабні, претензійні, з великими підсвіченими вітринами. Пропустити неможливо.

У Києві ж місце знаходження галерей знають лише «посвячені».

Увагу пострадянських туристів не так просто заслужити. Розкішним віденським галереям не вдалося затягти нашого брата в мистецькі тенета.  Російську мову доводилося часто чути лише в бутіках та торгових центрах. У галереях і музеях – жодного разу.

Багато туристів та цінителів мистецтва приїхали до Відня спеціально поглянути на масштабну експозицію робіт Рене Магрітта (пам’ятаєте фільм «Афера Томаса Крауна»). Ми з дружиною теж не знехтували цією нагодою і відвідали галерею «Альбертіна», де проходила виставка.  Гра свідомості, візуальні ефекти, таємниці видимого захоплюють.

«Родзинкою» є  назви цих безпосередніх картин, які не буквально передають суть зображеного, а натякають на прихований сенс, змушують думати, розгадувати  філософський ребус.

У Рене Магрітта немає жодної роботи без глибокої ідеї.

Наприклад, «Віроломство образів», де під намальованою трубкою напис «Це не трубка» стверджує, що явища і предмети не обов’язково є тим, чим ми їх звикли вважати у повсякденні.

В  «Умовах людського існування» розкривається питання особливості світосприйняття людиною.  «Для глядача дерево знаходиться одночасно всередині кімнати на картині і зовні в реальному ландшафті. Ми бачимо світ зовні і в той же час бачимо його уявлення всередині себе», – коментує Автор.  

«Ностальгія». «Ні леву, ні людині зі складеними крилами нічого робити на мосту. Вони втілюють тугу тих, хто знає, що справжнє життя – це щось інше, щось взагалі не існуюче».

«Розум любить невідомість. Він любить образи, зміст яких невідомий як і зміст самого розуму – невідомість», –  казав  Рене Магрітт.

У галереї «Мумок» нам пощастило побачити роботи таких титанів, як Пабло Пікассо, Альберто Джакометті, Оскар Кокошка, Джексон Поллок та ін..

 Австрійці мудро позиціонують Відень як культурну і мистецьку столицю. Ось і прямують сюди туристи з усього світу.

 А задля чого зараз їдуть до Києва та й взагалі України? Секс туризму? Екстрім туру до Чорнобиля? Невже нам нема більше що запропонувати світу? Звісно, є. Але поки що ми рухаємось занадто повільно.