Гірше за мовчання

Хто творить міфи про домашнє насилля?

Надто багато жінок

У надто численних країнах

Розмовляють однією мовою –

Мовчання…

Анасуя Сенгупта «Мовчання»

Ці стрічки з вірша індійської дівчини, написаного нею у 1995 році, спеціально до зустрічі з Гіларі Клінтон, коли та, як перша леді США, подорожувала Індією. І хоч минуло 15 років з того часу, цей вірш не втратив своєї актуальності, зокрема, і в Україні. Наші жінки і далі мовчать про все те, що їх не влаштовує, ображає, принижує, завдає фізичного болю і перетворює на жертв. Для багатьох з них мовчання стало і спасінням, і прокляттям водночас. Але є річ, гірша за таке мовчання. Не вірите? Це ті слова, які вони вимовляють, виправдовуючи свого кривдника. Це ті міфи, які вони чули з дитинства від своїх матерів та бабусь, і тепер застосовують їх до своєї сім’ї, бо не знають, що може бути інакше.

«Жіноча доля». Цей дуже ємний вираз здатен пояснити і знущання, які терпить дружина, і агресію чоловіка по відношенню до неї та дітей. Він обрав саме таку форму стосунків, а вона її прийняла як єдино існуючу. Не відмовилась від неї, не обурилась, а покірливо приймала це. І «жіночою долею» вона виправдовувала свою безвільність.  

«Усе це заради дітей». Насмілюсь сказати, що живучи з таким «виправданням» жінка чинить подвійну шкоду – і собі, і дитині. І якщо вона терпить насилля «заради дітей», то діти дуже часто не розуміють заради чого терплять вони психологічний терор, крики, побої тата до мами. Так вони б хотіли мати дружну і люблячу сім’ю, де тато зранку цілує маму, перед тим, як піти на роботу, але якщо це неможливо, то хіба не краще жити лише з мамою? Коли ж це не припинити, то як кажуть експерти, «насильство породжує насильство»: хлопчики в майбутньому поводитимуть себе так само, як тато. До речі, 60% тих, хто скоїв насилля в сім’ї, зізнавались, що в дитинстві самі були жертвами такого насилля.    

«Щоб люди нічого не сказали». Громадська думка, на жаль, для багатьох є стримуючим фактором, аби не заявити про свої права і не звільнитись від кривдника. І не лише суспільний осуд може стати на заваді заявити про насилля, а навіть нерозуміння родини чи сусідів теж змушують жінку терпіти і мовчати. Такі випадки закінчуються важкими психологічними травмами, бо жертва залишається сам-на-сам зі своєю проблемою.  

«Він мене вб’є». Дивний міф, який існує в багатьох жінок, які не звертаються по допомогу, бо вважають, що коли чоловік дізнається про це, то розлютиться ще дужче і може навіть вбити жінку. Ілюзія, яка закінчується тим, що коли не звертатись по допомогу, то насилля і так ставатиме щоразу лютішим і жорстокішим.  

«Це сталося лише раз». Намагання виправдати агресію будь-якою ціною, заплющити очі на факти, які доводять «невипадковість» такої поведінки, і знову ж таки змовчати і не звернутись по допомогу. Саме коли це трапилось вперше, є надія, що чоловік, наляканий власною поведінкою, погодиться звернутись до фахівців, які допоможуть йому впоратись з цією проблемою. Якщо сказати, що це випадково, то це обов’язково повториться знову і знову. 

У всіх цих випадках жінка намагається наче захистити себе, але це не допомагає вирішити проблему, а радше призводить до її приховування. Єдиний спосіб уникнути такої ситуації – звернутись по допомогу. Національна «гаряча лінія» з питань протидії насильству та захисту прав дитини (безкоштовна інформаційна, психологічна та юридична допомога з питань насильства), 386 (безкоштовно для абонентів МТС та Київстар), 0 800 500 335 (дзвінки в межах України безкоштовно), +38 044 205 36 94 (для дзвінків у межах Києва та з-за кордону).