Берлінський щоденник

Мама на велосипеді, дитя в цьому пристрої - з великим каптуром, що захищає від дощу і пилу. Уявити щось подібне в Києві неможливо - одному дорослому велосипедисту проїхати нашим містом є небезпечним для життя. “Так, ми теж возили нашого сина в такому причепі, він страшенно любив” - підтверджує Петра Марграф, помічниця народного депутата Бундестага. На захід в офісі “Репортерів без кордонів”, присвячений Україні, Петра теж приїхала на велосипеді - 20 хвилин від Бундестагу. Її шефиня - речниця фракції Зелених “Bundnis 90” із зовнішньополітичних питань, федеральний депутат Віола фон Крамон прямує на прес-конференцію прямо з вокзалу, заходить в офіс з валізкою на колесах. Після прес-конференції у нас ще один захід - вже в Бундестазі і фрау фон Крамон пропонує мені поїхати разом - на метро. Як каже Сергій Лещенко з Української Правди - урок гарних манер українським депутатам.

На моє прохання сфотографувати її, сміється: Так, мені якось казали казахські депутати, що члени Бундестагу якісь несерйозні - їздять на метро, не велосипедах. “Ну як ви можете вчити нас життю, цим вашим європейським цінностям, якщо ви живете як студенти? Як ми можемо вас серйозно сприймати?” Українські депутати якщо не кажуть, то точно думають щось подібне, адже їхнє життя окреслене дуже чіткими маршрутами і адресами. Все регламентовано і продумано, щоб не перетинатися з життям простих людей.

Про життя простих людей в Німеччині я згадую також кожного разу коли чую сирени - щонайменше кілька разів на годину. Коли ж я чую сирени у Києві, я знаю, що їде Янукович, Азаров чи Литвин. В Німеччині ж сирени - це ознака того, що комусь погано і спеціальна служба поспішає на допомогу. Сирени чути здалеку, щоб всі встигли приготуватися і звільнити дорогу для спецавтомобіля. В Україні ж - тиша. У нас що, ніхто не хворіє? Особисто в мене щемить серце, коли я бачу автомобіль швидкої з включеними синіми маячками, який тихенько стоїть у заторі. Хочеться вийти з авта і кричати - там в середині людина, можливо, ваш родич, пропустіть, ідіоти, і ти, ідіот-водій швидкої, чого не вмикаєш сирену?? Але насправді водій не ідіот, а просто виконавець негласної інструкції - сирену вмикати тільки за виняткових обставин і ненадовго. В результаті - наша спільна байдужість стає в прямому сенсі смертельно небезпечною: ми, звичайні водії, звикаємо бачити авто швидкої в заторі і навіть не думаємо про те, що його потрібно пропустити. А водії і лікарі звикають, що непотрібно поспішати - все одно не пропустять. Ну, це ж в нас так прийнято.

Чекати якогось раптового спалаху свідомості - от люди почитають і стануть пропускати швидкі - я б не стала. Я навіть не вірю в штрафи за це правопорушення - ДАІ час від часу проводить подібні рейди. Тому серйозно розміркую про якусь громадську акцію – за швидкі тільки під сиреною. Так, цей лемент не дуже комфортний- але інакше до наших людей не доходить, що пацієнтом швидкої може виявитись їхня мати, батько чи дитина.

За лікарською легендою, заборона вмикати сирени була прийнята, бо начебто водії швидких цим привілеєм зловживали. Але як на мене, хай якийсь водій швидкої раз поїде під сиреною на обід, це точно менший гріх ніж перекривання половини міста заради проїзду Януковича. А звичайні автомобілісти якраз потренуються пропускати швидкі - бо зараз інколи в мене складається враження, що люди за кермом не розуміють, як це зробити. Була свідком, як лементувала швидка на вул. Льва Толстого - один Лексус навіть вискочив на досить високий бордюр, аби дати дорогу, але далі ніхто пропускати не збирався - навіть картинно розводили руками: ну що я можу зробити...

Ще одне яскраве враження від Німеччини – засилля інформації про Україну. При чому у зв”яку з порушеннями прав людини і демократії більше, ніж у зв”язку з Євро-2012. Ні за часів пізнього Кучми, ні після вбивства Гонгадзе чи “кольчужного скандалу” таких різких оцінок не звучало. І вже абсолютно серйозно обговорюються персональні санкції і аргумент за них – приклад Білорусі. Експерти з східноєвропейської політики кажуть: тільки персональні обмеження проти значної кількості людей з оточення Лукашенка дали перші передумови до початку хоча б мінімального діалогу. Ніхто не розраховує на миттєвий результат - серйозні зміни в країні все ж таки справа самих громадян, а не закордонних політиків. Кажуть, що перші ластівки не жостких розмов, а дій, почнуться після Євро-2012 – до чемпіонату мужнім захисником України виступала Польща, рятуючи імідж Євро. По його закінченні можливі куди жорсткіші сценарії. Адже українська влада вперто демонструє нерозуміння серйозності свого становища на європейській арені.

Тиждень тому на Вроцлавському глобальному форумі була досить жорстка дискусія щодо України - владу представляли перший віце-прем”єр Валерій Хорошковський та радник Президента Ганна Герман. Опозицію – Віталій Кличко. Зірка спорту не справила на експертів серйозного політичного враження, зате Герман і Хорошковський глибоко вразили європейців - своєю негнучкістю і переконанням, що в Україні все гаразд, а світ нас чомусь не розуміє.

“Правильной дорогой идете, товарищи...”