Потаксувати в Києві

Я завжди думав, що водій трамваю і тролейбусу - це чисто женська професія, а от автобусу або таксі - мужська. І тому мріяв попрацювати водієм таксі. Коли підбираєш когось автостопом - це все одно не те відчуття, тож одного разу в Києві я таки зміг втілити свою мрію. Звісно, шашечку таксі мені отримати нє суждєно, тож я в кілька вільних годин поїздив нелегально. В суботу ввечері. Мені цікаво було послухати, про що думають кияни, чим живуть, що говорять. Плюс (який насправді більше мінус) України зараз - це те, що ти можеш змінювати професії як рукавички - люди самі до цього спонукають. Зараз можна спробувати будь-що, без ліцензій і трати часу, купити будь-яку посаду або навіть не купити, а просто.. Люди не довіряють службам таксі і виходять на вулицю зупиняти машини. В Польщі, де я жив протягом останніх півтора року, це неможливо - там таксі зручні і швидкі, усі з лічильниками, приємні водії, часто окремі смуги для руху автобусів та таксі, що дає їм значну перевагу в корках. Тож повернувшись на кілька тижнів на своїй польській машині сюди - вирішив заліпити прогалину в дитячих мріях.

Я насправді їхав у банк замовляти нову картку (єдиний у світі банк - приватбанк, після видачі грошей у вас ще щось питає і не віддає картку і робить це для того, аби ви заплатили за нову картку, забувши там стару, я від намахувань на кожному кроці, в тому числі і від цього вже встиг відвикнути, тож тепер - роблю нову картку). По дорозі до банку два хлопця стопили дуже активно і я зупинився. Вони хотіли за смішні гроші доїхати з Артема до Осокорків, але я погодився. Я ненавиджу торгуватися і тим більше в мене не було жодної на це мотивації, я готовий їх був безкоштовно підкинути.

Чуваки розшукували ділєра, спали і голосно матєрілісь в тєлєфон, вийобувались як тільки могли, я, чесно кажучи, давно такого не зустрічав. В мене було відчуття, що у них вчора був дємбєль, або що русскіє турісти вперше приїхали до Амстердаму, усі їх розмови зводились до того, як хто кого трахав і скільки хто винюхав. Chinawoman грала дуже тихо і вони назвали її похоронною музикою, тож я вирішив взагалі вимкнути, аби не перешкоджати їх празніку жизні позаду мене. На виході мені довелося їх будити.

Пізніше була дівчинка, всю дорогу ми мовчали, аж поки нас мало не зупинили мєнти - вони зловили авто переді мною, я почав розповідати якусь історію про даїшників, а дівчинка внєзапно сказала - "а ви откуда? ато я кієвлянка, у нас так нє разгаварівают. а тут такой украинский! я как в кино попала!..." ну да, я вже стараюсь не зізнаватись, шо насправді я теж з києва, бо у нас же так не разгаварівают.

Потім чувак з дружиною їхали на теремки, хотіли за 30. з центру. я їм сказав - рєбята, ну я не торгуюсь, але назвіть реальну суму - він сказав 50. я поїхав, а коли той виходив, то благав мене дати свій номер - бо таксі беруть 150. от така от в нього реальна цифра))) чувак в дорозі просив мене їхати швидше (хоча я і так по місту їхав 80), просив поставити іншу музику, просив вийти купити вина і я зупинився.

А ще нас зупинило даї. від парочки так несло перегаром, що я напевно сам мало не сп'янів, даїшник просив аби я вийшов і дихнув. я сказав йому - неси сюда прібор, я тобі щас дихну. він відповів шо прибора нема. я вийшов. даїшник нахилився до мене так близько, що я мало його не цьомкнув у щочку, і попросив дихнути йому прямо в лице. це була моя найінтимніша пригода з даїшниками. дихнув і зразу поїхав. смерділо, канєшна, не від мене.

Потім була група із чотирьох осіб, дві дівчини і два пацана, одна з них не залізла на третій ряд сидінь, вони сиділи втрьох на двох кріслах, а я в цей час думав, що ок - якщо їм так зручно, одна сиділа фактично на корточках))) думаю, наші маршрутки - це ще не пік "зручності", які може з радістю витерпіти українське народонаселення) вони можуть і на корточках в машині сидіти) всю дорогу вони спілкувались про те, як їх друга хтось відфігачив до смерті, про те, що він тепер людина бєз ліца, про те, скільки крові він втратив, скільки він ще проживе і чи зможе він ходити за кілька місяців.

Ще два рази я зупинився біля якихось дівчат (два рази біля різних), вони мені одразу нахамілі і я поїхав далі, не погодившись везти хамок. Ще раз чувак, який ледь тримався на ногах, хотів доїхати до стадіону "Старт" - до якого стадіону, перепитав я? "До стадіона гдє наши їх сдєлалі!!!" гордо закричав він, я закрив вікно і поїхав, його перегар і так вже наповнив машину.

Ще кілька непримітних бидло-пасажирів, які теж просили "включіть рускоє радіо", "єхать побистрєє", когось обігнати і поїхати на кірпіч - "тут всє равно ніхто нє стоіт"

Були і досить пристойні люди, але тільки одна пара за ці кілька годин - на Новобєлічі.

Загалом я повністю реалізував свою дитячу мрію і дуже радий, що колись вибрав для себе шось інше) Я наврядчи ще буду коли-небудь нарікати на таксистів у Києві. Сьогодні я не поїхав машиною, а замовив таксі. З мене досить і кількох днів "їзди" по Києву - рухатись не дорогами, а напрямками, шукати тут парковку, об'їжджати кратери і безкінечно стояти в корках. Я дивився на мого таксиста зі співчуттям і певним розумінням, навіть коли він сказав мені, що чекав 20 хвилин і за це треба доплатити, хоча насправді я вийшов практично вчасно. Я б йому і так залишив би на чай, у нього дуже нервова робота.