Ну шо вам розповісти про Бангкок, я канєшна, подорожую завжди так, як раніше писало в тілівізорі "не повторюйте цей експеримент - це небезпечно для вашого життя". День фейлів. Їх я вам і опишу.
Фейл перший. Він, можливо, почався ще тоді, коли я вирішив летіти в Малайзію, де я житиму наступні два роки, через Бангкок)). Але все ж почався день ще в літаку - я хотів спати, але в арабських королівських авіалініях встановлено екран на кожному сидінні, а біля мене сів пожилий канадієць, який хропів так, шо я думав, що ми з хвостом літака так і підемо в Арабське море. Тож я подивився якихось два серцерозриваючі тупєйші інодонезійські кіна. Вже зараз не пам'ятаю навіть про шо)) Зате три ночі поспіль спав по 2-3 години, ну от, в Бангкоці зараз і висплюсь)
Другий фейл. Вранці в списку документів на візу, яка ставиться на приїзді в Таїланд, несподівано з'явився "букінг готелю", якого не було в жодних джерелах. Я пішов шукати інтернет. В іропорті, шукати, ага. Виявляється, "згідно з законодавством Таїланду, влада мусить відати, хто си юзає вай-фай", тож всі вай-фаї запаролені, а поки я всі перепробував (а там їх штук 15), і пішов до стійки інформації - вже весь мій рейс напевно отримав візу) поки я зробив собі букінг і пішов шукати де б його роздрукувати - на всяк випадок, - виявилось, що друк аж десь в іншому терміналі. Прибіг. Друкарка сиділа за комп'ютером, який за хвилин 15 лише відкрив мій букінг, а друкувала на принтері типу "Ока", на якому ж і чек друкує. Атас. На друк пішло ще 40 хвилин. В черзі на візу я стояв півтори години, аж поки не роздуплився, що самі хитрі пішли в одіночку до віконця "групова віза", тож я теж змінив чергу. Букінгу показувати не довелось взагалі, але принаймні він в мене був. Поки пройшов паспортний контроль - сумок моїх вже, звісно, не було. Я запитав одного дядю, він повів мене в інший кінець іропорту до іншого, той відвів до другого знову назад, а вже той, другий, тобто третій по рахунку, відвів мене до дєвочки, яка мала ключі від складу. За цей весь час можна було двічі на літаку перетнути Атлантику. Ну це таке.
Фейл третій. Я хотів піти на масаж (спини якшошо), зайшов у кілька масажних салонів, скрізь все заброньовано на найближчі дні, а на вулиці на виході з якогось із них мене зустріла тьотка і каже - іди за мною, у нас є місця, ну я пішов. заходжу - переді мною сидить штук 30 тьолочек в білих бікіні. довелось пояснювати, шо я шукаю все ж масаж) але я навіть нє глядя встиг поторгуватися, спершу бордель-тато спитав чи хочу я двох, я подивився шо ж буде далі і сказав, шо хочу одну і тільки масаж)) він сказав шо тільки масаж не можна, включено всьо - і це 1500 (400 грн), а коли вже бордель-мама, яка мене сюди і завела на виході заламувала руки і кричала "вєрнісь", ціна любої тьолочки вже була 700.
Фейл четвертий. Купив сімкарту. Оказалось, шо вона під айфони ваші вирізана)) поки я її технічно вставив і пріклеїв - провтикав смс про зустріч.
Фейл п'ятий. Зайшов в храм Будди помолитись, сандалі на вулиці лишив. Поки вернувся - придворні коти їх вже вилизували. Я ше такого не бачив) Ледь врятував))) Поставив там за весь фейсбук 10 ароматичних палочок. вам же хватіт?
Фейл шостий. На ЧінаТауні все таке ж саме гамно, як і на базарчику на троєщині. Ну крім їжі, звісно. Їжа тут, це канєшна, дадада.
Фейл сьомий. Мені взагалі не пощастило сьогодні ввечері зі 100 співрозмовників, до яких я звертався з проханням підказати дорогу зустріти хоча б одного англомовного. Десь далеко за Чінатауном я бродив і мені написала моя хазяйка каучу, шо вона вже їде додому)) я подумав, шо я, як порядний гість, маю з'явитись теж не пізно. не вийшло... а все почалося з того, що я запитав у працівників Севен-Ілевен, як з зупинки, на якій стає біля 20 різних(!) автобусів, доїхати до якої-небудь(!) станції метро чи міської електрички. Це була нєопєсуєма картина. Мене обступили чоловік 20 тайців, від малого до великого, в цей момент в мене вже практично геть розвіялось попередньо складене уявлення про Бангкок як про туристичну помийку)) Жоден з них не спілкувався англійською, вони навіть елементарних слів не могли зрозуміти і коли я казав "центр" - вони розуміли - центральний вакзал. Пєчаль. Один з пацанів подзвонив своїй дівчині і дав мені з нею поговорити. А та дуже чистою англійською відповіла - чувак, бери таксі, не їби собі голову. Да, паблік транспортейшн в Таїланді, це канєшна не маршрутки Богдан, ну з Україною взагалі, напевно, тільки Сьєрра-Леоне можна порівнювати, але розкладів автобусів тут немає, зупинок і мап теж.
Це наче не фейл, але мало не став фейлом - я взяв тук-тук до метро, я все ж зміг йому пояснити, що я хочу і збив ціну втричі. А він ліхачив так, шо тричі я мало не вивалився з цього довбаного туктуку, два з яких - він мало не врізався в )) хоча це було дуже смішно і весело, чувака на маршрут 517 в Київ треба понізіть)
Фейл восьмий. Двічі вже в цій електричці провтикав зупинку і один раз сів не в той бік. Я таких серйозних катаклізмів головного мозку не пам'ятаю.
Але що сталося далі, а далі стався фейл дев'ятий, я помилився однією вуличкою, вирішив піти іншою дорогою (я ненавиджу тими самими дорогами ходити) і напевно вперше в житті я серйозно заблукав. Я двічі потрапляв на вулиці, в кінці яких виходило кілька охоронців зі зброєю і казали тайською, я не розумів, але відчував, вони точно казали - "мальчік, тєбє куда?" Отут я і опитав декілька десятків людей, де потрібна мені вулиця. І ніхто - англійською, і кілька разів навіть - невірний напрямок. І це при тому, що я знав, що вона десь тут. І вона дійсно виявилась дуже близько, просто вулиці дуже закручені, табличок або немає, або вони тайською.
Зрештою останній, десятий, фейл, я дуже сподіваюсь, що останній для Бангкока. Після всіх блукань я втомився шукати і знову почав ловити таксі. з-десяток запитав - жоден не знав, де така вулиця, цеп при тому, шо вранці я сліпому таксисту (що значить сліпому - читайте на моєму Фейсбуці) без знання англійської пояснив з першого разу. Врешті я не витримав і сів до одного у таксі і подзвонив каучсьорферці, яка вже за мене дуууже нервувала, вона спробувала йому детально пояснити, це було 2 чи 3 кілометри. Але таксист заблукав як і я. Тобто не так само як і я, а ще інакше, тож я йому не міг нічим допомогти, він почав питати людей і поки розвертався після чергового заїзду в тупік на вузькій тайській дорожчі - розфігачив собі передній бампер свіженької бмв.
пс: ще ніколи за день стільки крис не перебігало мені дорогу, об одну я навіть спіткнувся і якось аж підскочив.
ая-я-я-я. я не вірю, що цей день закінчився) прощай, бісова субота, 15 червня)
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.