Сукня зі смітника
18 вересня 2013, 10:59
Власник сторінки
співредакторка журналу соціальної критики "Спільне"
і гроші на українську культуру
Рік тому, прогулюючись Кам'янцем-Подільським, я уперше в житті підібрала щось зі смітника. Це було нелегко - довелось подолати сором, страх - що подумають люди? Але ця сукня була направду для мене. Шерстяна, в індійські "огірки", неймовірно прекрасних кольорів, простого крою - саме такого, як носила моя бабуся. І цей жест - взяти сукню зі смітника - став для мене жестом звільнення, щастя, і любові до світу. Гармонії з ним і поваги - ощадливого ставлення до ресурсів, на яке світ відповідає вдячністю. У Варшаві мене часто одягало місто - якось на смітнику (місці обміну речами!) чекав повний весняний гардероб, саме мого розміру, саме такого стилю, якого хотілось, і нове пальто. Речі з секонду приємні своєю екологічністю і цікавими знахідками, речі з місць обміну речами - як усмішки долі.
Коли я перестала думати, чи досить статусний і стильний одяг, який я ношу (а заодно і зняла з себе обов"язковий макіяж й істеричний манікюр), то звільнилось багато простору, щоб думати про важливіші речі і бути щасливою - тобто, любити, мислити і творити. Спілкуватись, бути у постійному контакті з іншими, з якими ми ділимо цю планету. Світи, де цінністю є гроші, почали здаватись світами параної. З яких вилазять орки типу нинішніх можновладців, примари ксенофобії усіх кшталтів, і псувачі прекрасного слова свобода. У яких вважається, що за гроші можна купити здоров"я і безпеку. У яких цінність має лише те, що приносить гроші - банківська справа, управління фінансовими потоками престижніші і краще оплачувані, ніж прибирання вулиць і виховання дітей - справді потрібні і корисні суспільству речі.
Від примарних цінностей може звільнити лише навик мислити про щось більше, ніж безпосередній життєвий досвід. Вихід за межі власного соціального середовища. Пізнавання інших людей і їх життя. Тому я почала більше цінувати культуру і гуманітарну науку - як спосіб колективної рефлексії і співтворчість. Спосіб зв"язку між різними людьми через інтелектуальну практику. Поза-освітнє навчання. Навчилася вважати її тим, на що справді вартує витрачати гроші - принаймні, поки ми не живемо в еко-феміністичному комунізмі, де ресурси належать всім, і де ми ділитимемо як інтелектуальну, так і фізичну працю.
Середня ціна книги української письменниці - як обід в закладі середньої руки, а все ж типовий тираж книг - 3 000 примірників на суспільство в 46 мільйонів. Середня ціна джинсів - 500 грн. На секонді вони коштуватимуть 30 + кармічний бонус за збереження ресурсів планети. Як на мене, кожному і кожній громадянці України особисто корисніше фінансувати роботу тих, хто професійно творить культуру - письменниць, художниць, музиканток, науковиць, - аніж купувати собі модний одяг.Тож поки доля присилає мені сукні і пальта у місця обміну речей (а я віддаю свій одяг подругам і друзям, а ті далі), то купуватиму українські книжки, ходитиму на концерти, і докладатиму у Спільнокошт - щоб культури, мислення, обміну - а отже, розуміння і щастя - навколо ставало більше.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.