Чому я підтримую укладання Угоди про Асоціацію зі «злочинним режимом»

Угода про асоціацію з ЄС, будучи підписаною, може стати нашим новим Гельсінським актом

"Уся ця затія з Гельсінським актом – радянська, і йде на корить лише цьому режиму! Кому ви збираєтесь сприяти? Сприяння цим угодам означає сприяння радянському режиму!» - так висловилась у 1975 році відома правозахисниця-дисидент Тетяна Ходорович у відповідь на ідею підтримати укладання Заключного Гельсінського акту і скористатись його положеннями для розгортання руху на захист прав людини під прапором Гельсінкі.

 Ходорович мала своє вистраждане право зневажати тоталітарну імперію і всі підписані нею папери. Так само я не заперечую вистражданого права наших радикальних анти-режимників зневажати папери, підписані Януковичем – нинішня українська держава дає надто багато приводів для зневаги.

 Врешті, згаданий документ спочатку був лише красивим текстом, який ніхто на схід від Ельби не збирався виконувати. Але чомусь так сталося, що саме він, Гельсінський акт, став свого часу справжнім мотором і провісником змін,  наріжним каменем побудови нової, базованої на демократичних цінностях, Європи. Лідерам демократичних держав вистачило мудрості підписати з похмурими диктаторами документ, який, зокрема, містив зобов’язання дотримуватись прав людини та демократичних свобод.

 Ніхто не вимагав у якості передумови підписання такого Акту ані звільнення політв’язнів, яких тоді були тисячі, ані негайного проведення вільних виборів. Ніхто не очікував, що Брєжнєви, Хонекери і Ярузельські кинуться щиро і послідовно виконувати всі положення Акту. Багато хто вказував на   декларативність документу.

 Але історія недвозначно засвідчила: Гельсінський акт спрацював на майбутнє, сприяв консолідації розрізнених зародкових дисидентських рухів у понад десятку країн Європи, забезпечив міжнародну підтримку правозахисникам, і врешті став інструментом ерозії та подальшого колапсу комуністичних режимів у всій Східній Європі – хоча для цього знадобилось майже 15 років.

 Історики міжнародного права визнають за Гельсінським актом роль однієї з основних «історій успіху» у завершенні Холодної війни. А найбільш авторитетні правозахисні організації у своїх статутах і навіть назвах використовують бренд «Гельсінкі» як символ невідворотності перемоги демократичних принципів і незмінний ціннісний орієнтир. Гельсінські групи і спілки зіграли величезну роль у справі демонтажу ідеологічного базису тоталітарних режимів в Європі, і, зокрема, в Україні.

 З огляду на це парадоксально, але саме з організацій-нащадків гельсінської традиції в Україні нині все частіше чуємо заклики до Заходу відмовитись від підписання документу, який може зіграти для майбутнього України не менш визначальну роль, ніж колись Гельсінський акт зіграв для Східної Європи. Йдеться про Угоду про асоціацію між Україною та ЄС, яка була парафована минулого року і теоретично може бути підписана на саміті Східного партнерства у Вільнюсі в листопаді цього року.

 Аргументи радикальними противниками режиму використовуються майже ті самі, які використовувались противниками Гельсінського акту у 1975 році: мовляв, документ ніхто не збирається виконувати, він лише розв’яже руки «злочинній владі», нехай спочатку звільнять політв’язнів і взагалі змінять природу власного режиму. А потім можна і документ підписати. Така точка зору є морально зрозумілою, але політично – вкрай короткозорою.

 Я впевнений, що Угода про асоціацію з ЄС, будучи підписаною, може стати нашим новим Гельсінським актом, який сприятиме виправленню глибинних деформацій нашого суспільно-політичного ладу, сприятиме згуртуванню здорових сил суспільства навколо чітких і зрозумілих ціннісних орієнтирів, запровадить алгоритми системних змін на краще.

 Програма перетворень та система зобов’язань, закладена в Угоду про Асоціацію, торкається практично всіх сфер суспільного життя, і означає зміну в бік «нормальності» нинішньої вкрай дефективної системи державного управління та регулювання економічних відносин. Детальніше про це тут http://www.kas.de/wf/doc/kas_32048-1522-13-30.pdf?120912135109   Суспільство зацікавлене у тому, щоб держава взяла на себе ці зобов’язання, навіть розуміючи, що виконання їх буде вибірковим і частково – відкладеним у часі.

 Можливо, моє порівняння ситуації 1975 та 2013 років є натягнутим. Дійсно, несерйозно порівнювати нинішню нашу карикатурну клептократію з режимом із тоталітарною машиною часів Брежнєва. Всі розуміють, що змін не доведеться чекати довгих 15 років, як це було у 1975-му, а для їх наближення сьогодні не обов’язково бути такими ж жертовними героями, якими були відчайдушні дисиденти 70-х. Однак коли саме, у який спосіб і якою ціною настануть зміни – ніхто не знає.

 Існує кілька базових сценаріїв майбутніх змін, і сьогодні ми ще можемо подбати про те, щоб вони були цивілізованими, мирними і дали поштовх реальним реформам, а не лише привели до влади нових випадкових кумирів – це ми вже проходили.

 І чим жорсткішою є прив’язка до демократичної Європи, чим ґрунтовніше взяті на себе державою зобов’язання зараз – тим більше шансів у цієї держави на гідний розвиток завтра.

 Система Януковича, стриножена Угодою про асоціацію з ЄС – явно менш небезпечна, ніж та ж система, інституційно включена в систему кругової поруки царюючих євразійських клептократів.

 І тому моя позиція, а також позиція багатьох десятків громадських організацій полягає в тому, щоб зробити все можливе для виконання всіх необхідних передумов заради досягнення мети - підписання даного документу цього року. Шанси на це є невеликими, але вони все ще існують.

 P.S. Ось те, чого ми прагнемо від української сторони: http://eu.prostir.ua/news/256655.html

 А цього – від сторони ЄС: http://eu.prostir.ua/files/1358948036073/zayava_EU-Ukraine_ua.pdf