Я считаю присвоение литературной премии им. Т.Шевченко произведению В.Шкляра «Черный ворон» досадным бюрократическим недоразумением и выражаю надежду на то, что Комитет Нацпремии выступит с официальными разъяснениями по поводу этого литературного труда.
В
том, что высшая национальная премия в
сфере литературы досталась автору
произведения, в котором унижается
национальное достоинство представителей
отдельных народов и разжигается
межнациональная рознь, нет вины ни
Украины, ни украинской литературы.
Украина
как многонациональное европейское
государство, в котором живут толерантные
и цивилизованные граждане, а также
украинская литература, как одна из
богатейших в мире, не виноваты в
награждении этого сомнительного
произведения.
Думаю, что, как и в каждой
бюрократической организации, в Комитете
по присвоению этой премии, являющемуся
структурным подразделением «Государственного
управления делами», имела место
элементарная бюрократическая халатность,
а именно – никто не удосужился внимательно
прочесть эту книгу. Других объяснений
тому факту, что высокую премию получил
автор, считающий Крым и Донбасс «раковыми
опухолями», и произведение, которое
нельзя назвать иначе, чем «литературная
тягныбоковщина», найти трудно.
Не
только представителям национальных
меньшинств Украины, но и многим европейским
политикам сегодня хотелось бы услышать
официальные разъяснения по этому поводу
со стороны Комитета Национальной премии
им. Т.Шевченко.
Поскольку
премия уже присуждена, устроителям
награждения нужно теперь думать над
тем, как корректно провести процедуру
награждения, не усугубляя конфликтную
ситуацию. Пусть заодно подумают и над
тем, как не допустить попадание этого
«творчества» в библиотеки и школы за
счет госбюджета. На месте автора было
бы этично не явиться на вручение премии,
чтобы окончательно не дискредитировать
Украину.
Ниже следуют выдержки из книги:
Видання Шкляр В.
М. Залишенець. Чорний Ворон. - Харків. Книжковий
Клуб “Клуб Сімейного Дозвілля, 2010.- 384
с.
О китайцах
1.“...тож і того разу підвели косооких
до колоди і я показав їм, аби поклали
на неї голови. Теж не знаю, що то за
чуднота така була, що китайці, які
потрапляли нам до рук, мов заворожені,
підставляли шиї під наші шаблі. Ніяких
тобі благань про пощаду, жодного писку,
цілковита згода з тим, чого не минути.
І от, коли вже кільканадцять голів
покотилося в багряну від крові траву,
до колоди підійшов останній. Худий,
невеличкого зросту, ноги колесом, мені
здавалося, що якби я вхопив його за
коліно і пожбурив чимдалі, то він і
котився б, наче те колесо, хтозна куди,
нещастя та й годі. Але от що цікавого
було в тому нещасті: голова спереду
поголена, а чуб на потилиці заплетений
у косичку, і коли він став навколішки
й поклав голову на колоду, то раптом
узяв ту косичку й задер на тім'я. Це мене
розсмішило.
Він що — боявся, щоб таку «красу» не
від'єднали від голови? Чи прибрав її з
потилиці, аби не заляпати кров'ю?
Рука моя опустилася. Я не знав, чи
сміятися, чи що, але добре бачив, що в
цьому косоокому немає ні краплі страху,
ніби він вирушав прямісінько в рай і,
сучий син, боявся тільки одного — аби
в тому раю його косичка була цілою,
чепурною і не забризкана кров'ю. Тоді
я вхопив його за того хвоста, різко
підвів з колін і повернув до себе
обличчям. Ні, жодної тіні страху не було
в чорних шпаринах його очей, він дивився
на мене з якоюсь тихою цікавістю і
розумінням. А потім сказав:
— Чань воюєт за тот, кто дайот
кусять. Ти дайось кусять — Чань будєт
воєвать за твоя.
Я відпустив його косичку і замість
того, щоб знову кинути косоокого на
колоду, обернувся до хлопців:
— А що, заберемо цього
ходю
з собою? Може, обтешемо і вимуштруємо,
як собаку.”
(стор. 10-11. Частина
1. Розділ 1. Глава 1)
О русских
1.“Його
орда сприйняла цю лють як наказ, кацап'юги
юрбою налетіли на мертвого — дрібні,
кривоногі, але дуже мордаті, з пласкими,
налитими кров'ю мармизами, — вони з
дикунським ґелґотанням і матючнею
також почали гамселити отамана кольбами,
і так гамселили, що приблуда із недалекого
Жаботина Федька Пєсков, котрий показав
їм дорогу на хутір Кресельці, напужив
у штани, і довго не міг допетрати, що це
воно таке гаряче (чи не кров?) стікає по
литках. Перелякався в смерть вилупок,
хоча й не знав, що через тиждень
загойдається в зашморгу на сухій
гілляці.”
2.“кацапидли ніяк не могли
вгамуватися, і хтозна, скільки б вони
ще зганяли злість”
(стор. 18, Частина
1. Розділ 1. Глава 4)
3.”Були то
невеличкі на зріст, карячконогі, пихаті
й нахраписті москалі, довготелесі,
товстошкурі латиші з крижаними очима,
вовкуваті й вічно голодні китайці, яких
наші селяни називали «сліпими», юродиві
з лиця чуваші та башкири, і в усіх на
язиці крутилося одне загадково-страхітливе
слово «Хальоднияр».”
(стор. 25, Частина
1. Розділ 2. Глава 2)
4.”...на них
посунула хмара п'яних москалів-дезертирів,
що вивалила з вагонів у пошуках легкої
здобичі...У тій колотнечі з вошивою
кацапнею...”
5.”вихопив шаблю, махнув
з усього плеча, і чужа рука, відтята по
лікоть, упала на землю.
Натовп ураз принишк, очманілі москалі,
потупивши голови, дивилися на відрубану
руку, яка ще жила й ворушила розчепіреними
пальцями.”
6.”У тій колотнечі з
вошивою кацапнею наздогнала біда й
Чорновуса “
(стор. 35-36, Частина
1. Розділ 2. Глава 3)
7.”Ми повинні показати
кацапам і нашим селянам, хто тут господар
(стор. 38, Частина
1. Розділ 2. Глава 3)
“Операцію розпочали о четвертій
ночі, коли п'яна москальня захропла
найміцнішим сном.”
9.“Москалі вискакували
з дверей та вікон у самій білизні,
спросоння тікали навпрошки хто куди
бачив, миготіли кальсонами через тини,
перелази, городи, садки. Але ж якою
доброю мішенню були ті кальсони вночі!”
10.”Коли потрохи
розвиднилося, вони побачили, якого чосу
завдали москалям. Містечко було всіяне
трупами, що, розпластані й зкоцюрблені,
валялися в пилюзі, в бур'янах, попідтинню,
на городах, левадах. Один неборака
звисав із плоту в таких загиджених
кальсонах, що бридко було дивитися,
інший десь по дорозі загубив свою голову
(видно, наткнувся на шаблю) й захолов у
калюжі смолянистої крові, ще один лежав
на купі гною з випущеними кишками.”
(стор. 41, Частина 1. Розділ
2. Глава 3)
11.”Гризло витяг з кущів зіщуленого
москаля і так рубонув його навхрест,
що голова відлетіла разом з плечем та
рукою.”
12.”Чорновус одразу
впізнав вухатого москаля”
(стор. 42, Частина
1. Розділ 2. Глава 3)
13.”Напрочуд
зворушливий вигляд мали голомозі
москалики — чудні такі, дрібні, вухаті,
наївні, шмаркаті, ну геть тобі діти,
вони гули, як жуки, але так натхненно,
що можна було заридати від цього
видовища. У всіх роти стояли літерою
«о», і з оцих о-подібних дірочок, як із
дупел чи нір, зринало якесь навдивовижу
жалісне гудіння жуків.”
(стор. 62, Частина
1. Розділ 3. Глава 3)
14.”...підійшов до задніх рядів і так
замахнувся гранатою, що москалики в
один мент понагинали голови, затуливши
руками вуха, наче боялися не «кукурудзяних»
осколків, а тільки оглушливого вибуху.”
15.”Брати
селяне! Не спіть, убивайте де тільки
можна московську нечисть. Хто ще дужий
узяти в руки зброю — ідіть до лісу. Не
вірте обіцянкам москалів і христопродавців.
Не суньте голову в ярмо кацапщини!
(стор. 90, Частина 1. Розділ 4. Глава 4)
16.”Варфоломій упав
навзнак, і москальня пішла по його мощах
потоптом, наступаючи ратицями на голову,
груди, живіт, ніби хотіла зрівняти його
з землею”
(стор. 82, Частина 1. Розділ 4. Глава 3)
17.”Кацапчуки нам
трапились ялові, не опиналися, відразу
повіддавали зброю і роздяглися так
швидко, ніби їм розтопили лазню.”
(стор. 203, Частина 2. Розділ 4. Глава 2)
18.”А тут з'являється Болбочан,
який без їхньої допомоги розчищає від
москальні пів-України, Крим”
(стор. 255, Частина
3. Розділ 1. Глава 3)
О евреях
1.”...Розгарячілі
від доброї роботи козаки підвели до
отамана переляканого в смерть чоловічка,
який не мав ніякої посвідки.
Підвели та й питають, що з цим жидом
робити — повісити зразу чи полоскотати,
щоб зізнався, хто він такий? «Ану дайте
йому сала, чи їстиме?» — звелів отаман.
Дали бідоласі цілу четвертину, він
уп'явся в неї зубами, відривав великі
шматки й глитав, не пережовуючи. «Е,
видно, що жид, але жид хороший, —
засміявся отаман. — Відпустіть
його»”.
(стор. 66, Частина 1. Розділ 4. Глава 1)
2.”Ціля була цікава
жидівочка”
(стор. 94, Частина
1. Розділ 4. Глава 4)
3.”швидко
з'явилися листівки із закликами не
вірити московським катам, бити на
кожному кроці жидо-кацапську комуну”.
4.”Мусимо дочекатися
тієї години, коли весь світ пересвідчиться,
що таке жидо-московська комуна, і наш
нарід, протверезівши, знову візьметься
за зброю.”
(стор. 142, Частина
2. Розділ 1. Глава 2)
5.”Від села через
поле сюди підтягувалося войовниче
юрмисько — то сунула жидівська
самоохорона.”
6.”Жиди не полізуть —
це точно”
(стор. 231, Частина
3. Розділ 1. Глава 3)
7.”братчики ордену
поставили перед собою занадто суворі
правила: не спати в жидівських хатах,
не любитися з жінками, не курити й не
пити.”
(стор. 247, Частина
3. Розділ 2. Глава 1)
Справка.
Как
сообщалось ранее, 10 февраля 2011 г. лауреатом
Национальной премии Украины им. Т.Шевченко
в сфере литературы стал автор произведения
«Залишенець. Чорний ворон» В.Шкляр.
Представители ряда общественных
организаций считают, что в произведении
содержатся попытки разжигания
межнациональной розни, а также некорректные
образы и высказывания в адрес представителей
русской, китайской, еврейской и других
национальностей.
Из
Указа Президента Украины: Национальная
премия является государственной наградой
Украины, наиболее престижной творческой
премией за выдающийся вклад в развитие
культуры. Премия установлена для
награждения наиболее выдающихся
произведений литературы и искусства,
публицистики и журналистики, которые
являются наивысшим духовными достижением
Украинского народа, утверждают высокие
гуманистические идеалы, обогащают
историческую память народа, его
национальное сознание и самобытность,
направлены на государственное
строительство и демократизацию
украинского общества. Награждение
Национальной премией проводится Указом
Президента Украины. Дипломы и почетные
знаки лауреатам Национальной премии
вручаются Президентом Украины во время
торжественного отмечания дня рождения
Тараса Шевченко. Денежное вознаграждение
за Шевченковскую премию составляет 260
000 грн.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.