Відповідь "спортивному журналісту" Мiрошниченко

Зважаючи на те, що Українська правда відмовилася надати можливість відповіді І.Мiрошниченку, публікую її у блозі Кореспондента. Зі змістом претензій до мене можна ознайомитися тут: http://blogs.pravda.com.ua/rus/authors/miroshnychenko/4d6f737ad5463/

Дорогий юначе, відповідаю вам лише для того, щоб Ви мали уявлення про те, що можна вести дискусію і обґрунтовувати власну позицію без використання лайливих слів, особистих образ та ксенофобської маячні.

По-перше, відносно «українофобських матеріалів», «агресивної україноненависницької діяльності», «гендлярства» та «ритуальних базікань про захист прав національних меншин» (це все цитати з вашого опусу). Я вважаю себе не меншим патріотом України і Громадянином Української Держави, ніж Ви і подібні до вас «олего-френди», тобто «друзі по розуму» Олега Тягнибока. Свою любов до Батьківщини я втілюю не лише на сторінках УП, а й у реальному житті, багато років фінансуючи благодійні проекти, підтримуючи заклади культури, освіти і медицини, створюючи робочі місця, вкладаючи інвестиції в економіку України, рятуючи життя українським дітям і матерям. Роблю це із власних переконань і із власної волі вже понад 20 років та буду робити й надалі. З такими, як ви, не хочу обговорювати мотивацію власних вчинків, адже вам цього не зрозуміти, бо ваша «любов до України» проявляється лише через ненависть до представників інших національностей. До речі, якби ви або вам подібні були на моєму місці, то у 99% випадків ви вкладали б кошти не у благодійні акції та у проекти з відродження свого рідного міста, а виводили б їх у офшори, або витрачали б на коханок та на вечірки. Таких прикладів знаю достатньо…

Захист прав національних меншин – це для мене не «ритуальне базікання», а справа життя. До речі, на підтримку відповідних благодійних програм мною витрачено більше, ніж окремі «українські патріоти», отримуючи адміністративні важелі і «колядуючи на мільйони», віддають на фінансування своїх «свідомих» однодумців і однопартійців.

Не впевнений, що Ви зрозумієте моє ставлення до цієї сфери, але все ж таки спробую пояснити на прикладі з власного життя… Коли мені було 5 років, у дитячому садку вихователька різала кавун і роздавала його дітям. Коли дійшла моя черга, вона скривила обличчя і прошипіла: «А тобі нехай дасть твоя єврейська бабуся!». Справа не у тому, що кавуна мені так і не дісталося, а у тому, що я не міг збагнути – за що? Що їй зробила моя бабуся, яка останні кілька років свого життя хворіла і не виходила з хати?... Я розумію, що вихователька сказала це без особистого зла до мене. Вона, скоріше за все, навіть не зрозуміла того, що сталося. Саме цьому я не відчуваю жодної злоби до тих, хто ображає когось через невігластво. Як релігійна людина, я пробачаю це стосовно себе. А як Громадянин України, який шанує свою країну і не хоче, щоб з неї знущалися недоброзичливці, хочу, щоб цього не було й стосовно інших людей. Різноманіття – це ознака складних систем. Чим вищою є якість системи – тим більшими є відмінності. Простими і однотипними є лише амеби.

По-друге, щодо роману "Залишенець. Чорний Ворон". Для того, аби переконатися у наявності в ньому некоректних і образливих висловлювань, не обов‘язково призначати лінгвістичні експертизи; достатньо лише ознайомитись із самими цими висловлюваннями. Вочевидь, це не окремі «іменники» і «прикметники», а цілісно представлені штучні негативні образи. Автор цього тексту майстерно прорахував кон’юнктуру і вирахував неминучість скандального піару. Але за піар-успіх цього твору буде розраховуватися країна і суспільство. Порівняння цього твору із класичною українською літературою, а також виправдання «шовіністичних літературних спекуляцій» особливостями історичних подій 20-х років минулого сторіччя є абсолютно некоректним. Не треба скидати відповідальність на класиків, які творили 100-200 років тому і у творах яких є слова «москаль», «жид» і т.і. Бо то була інша мова, інші емоційні забарвлення, інший контекст, інша мета авторів. Це ж зрозуміло для кожної об‘єктивної людини?!... Навіть відбірна лайка колись мала інше значення – про це вам розповість перший ліпший етнограф. Тож не вдавайте з себе зовсім вже «спортивного» журналіста!

Оскільки про особливості японської культури і мистецтва з вами розмовляти нецікаво, то відразу перейду до «втрати честі та гідності» та щодо закидів про «зміну «команди».

2002 року я обрався народним депутатом від одного з мажоритарних округів Харкова як «самовисуванець». Не пішов від блоку «За єдину Україну!» лише через принцип, а саме – через незгоду із окремими керівниками регіонального штабу, які маніпулювали з фінансами та присвоювали собі роботу інших людей. У передвиборчих документах, які я заповнював особисто, завжди принципово вказував що є «самовисуванцем». Натомість керівництво регіонального штабу скрізь рапортувало про моє висування від блоку «За Єдину Україну!» через небажання «отримати по шиї зверху» за неналежну організацію виборчого процесу. Після обрання депутатом, я увійшов до складу фракції «Демократичні ініціативи». 2005 року я перейшов із «Демократичних ініціатив» до фракції БЮТ через фактичний розпад фракції (вона перестала існувати через вихід з неї 99% членів і самого керівника). Після мого приходу до БЮТ, підтримка цієї політсили на Харківщині зросла з 1,8% у 2002 році до майже 13% у 2006р. На дострокових виборах 2007 року – до більш ніж 16%. На «горбі» моєї команди, яка забезпечила ці результати, та за активного сприяння відомих БЮТівців, до ВРУ пролізли дуже сумнівні персонажі, які почали плести внутрішні інтриги, призначати за гроші від імені БЮТ чиновників, займатися незаконними оборудками… Спроби зупинити цих персонажів закінчилися для мене конфліктом з О.Турчиновим, який одноосібно і «небезкорисно для себе» прийняв рішення про заміну мене на посаді голови ХОО «Батьківщина». Про це докладно писала УП (http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2010/05/17/5047278/).

За таких умов, «втратою честі та гідності» з мого боку було б саме подальше перебування в цій політичній силі та поряд з цими людьми. То хто кого зрадив? Або хтось вважає, що на Харківщині, як і у інших північно-східних регіонах України люди голосували за Турчинова і Кожем‘якіна? Така ненаукова фантастика можлива лише у творах В.Шкляра! Між іншим, особисті депутатські прийоми громадян я проводжу регулярно і впродовж усіх років, що працюю у парламенті, навіть незважаючи на те, що мажоритарку скасовано ще 2002 року. Чи багато ви знаєте депутатів, які реально допомагають людям? Отож…

Тому, мій юний друже, пишіть краще про спорт і не беріть важкого у голову…

Будьте здорові. Читайте книжки, які вчать доброті і людяності!