Суд над українцями та Україною

Про деякі історичні паралелі

У 1934 році за  підозрою  в організації вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького було заарештовано 12 членів ОУН. Степан Бандера за збігом обставин був затриманий за день до вбивства, але його не випустили та приєднали до обвинувачених.

 Слідство тривало півтора роки.

Бандеру катували позбавленням сну. Один із допитів тривав шість днів – з дев’ятої ранку 6 серпня до восьмої години вечора 11-го. Його, як найбільш небезпечного державного злочинця, утримували у кайданах під час слідства і суду.

 Під час судового засідання, Бандера демонстрував свій протест, відмовляючись вставати та домагаючись в польському суді свого права виступати виключно українською мовою.

Процес був гучний, на ньому було багато представників преси і Степан Бандера та його друзі, скориставшись нагодою, використали судову трибуну для пропаганди своїх ідей.

Своє перше слово на суді Бандера несподівано для поляків почав з заяви, яку оголосив рідною мовою: "Як український громадянин, не підлягаю польським законам". За це поліція вивела його із залу суду.

Після цього більшість підсудних, підтримавши Степана, також відмовились свідчити польською.

Таку саму поведінку зайняли і свідки. Зокрема, українська студентка Віра Свенціцька, зайшовши до зали суду, привітала підсудних окликом: “Слава Україні!“ і почала свідчити перед судом українською мовою. За це суд засудив її до 10 днів ув‘язнення та ще на добу за оклик: “Слава Україні!”.

Степан Бандера далі продовжував свою тактику, виступав проти несправедливого поводження судді, плямував негідну поведінку польського суду, за що знову і знову отримував додаткові покарання. 

Своєю поведінкою він надав процесові особливого характеру політичної демонстрації української боротьби перед світовою громадськістю. Позиція Бандери та його товаришів, їх смілива поведінка на процесі здобула симпатії закордонних журналістів та громадськості багатьох країн світу. 

Через неповних два місяці від початку розгляду справи у суді, був проголошений  вирок, за яким Бандеру та двох його товаришів було засуджено до смертної кари. Бандера зустрів вирок окликом: “Хай живе Україна!”.

Під тиском європейських країн, польська влада не наважилась стратити героїв. А у світі почалася гостра критика польської політики по відношенню до українців.

Після цього був ще один суд, на якому Бандері дали другий довічний термін ув‘язнення.

Українці співчували героям, але не вийшли на вулиці, щоб захистити своє право жити у вільній незалежній країні. Україна залишилась під ярмом ще на півстоліття.