10 факторів, які пояснюють, чому Юлію Тимошенко ув’язнили і чому її не звільнять

Доповідь, зроблена перед Комітетом закордонних справ і міжнародного розвитку Парламенту Канади, Оттава, 20 жовтня 2011 року

Дякую за те, що запросили мене сьогодні зробити доповідь перед Комітетом. Завданням моєї доповіді буде пояснити процес вироблення рішення в адміністрації Віктора Януковича і політичну культуру, яка його визначає – два фактори, які західні політики розуміють недостатньо добре. Озброївшись результатами цього аналізу, Канада та її партнери серед країн євроатлантичної спільноти будуть краще підготовлені до вироблення політики та здійснення конкретних кроків щодо протидії подальшому згортанню демократичних набутків в Україні.

1. Неотесані еліти. Сучасні українські еліти, як і їх радянські попередники, мають дуже хиткий зв’язок із суспільством, до представників якого вони ставляться з презирством. Еліти не відчувають жодної відповідальності перед суспільством – частково тому, що їх ніколи не змушували звітувати за свої вчинки. Неотесані українські еліти позбавлені моральних принципів, вихованості й порядності та вірять у те, що живуть у макіавелівському світі, де ціль завжди виправдовує засоби. Помаранчева революція 2004 року була єдиним часовим проміжком в історії незалежності України, коли її еліти справді боялися відповідальності перед громадянами й виборцями. Довіра населення до владних інститутів дуже низька, більшість українців не вірять, що живуть у демократичній країні, а 80% громадян вважають, що країна рухається в неправильному напрямку.

2. Національні інтереси. Особисті й бізнесові інтереси для еліт набагато важливіші за національні інтереси України. Особисті мотиви, такі як помста Тимошенко за усунення непрозорого посередника «РосУкрЕнерго» з газових відносин України та Росії в контракті 2009 року, для них важливіші, ніж європейська інтеграція. Підписання Угоди про асоціацію (яка включатиме безвізовий режим і Угоду про поглиблену та всеохопну зону вільної торгівлі) з ЄС менш важливо, ніж особиста помста і збагачення – навіть попри те, що ця угода принесе користь країні та її громадянам. Президент Янукович, зокрема, говорив приблизно таке: «Що від цього (угоди про асоціацію) отримаю я?» Для політичних еліт країн Південної та Східної Європи інтеграція до ЄС завжди була «романтичним» проектом, і вони підтримувати «європеїзацію» своїх країн з ідеологічних міркувань. Представники команди Януковича, натомість, постійно називають себе «європрагматиками» і не мають ідеологічних устремлінь до європейської інтеграції, що притаманні їхнім колегам з інших країн.

3. Дійна корова. Для еліт Україна є дійною коровою, з якої вони викачують сировину та фінансові ресурси і згодом витрачають їх, передусім у Західній Європі, де більшість українських можновладців мають будинки та свій бізнес і де вчаться їхні діти. Українські олігархи Рінат Ахметов і Віктор Пінчук в 2009-2011 роках здійснили два найдорожчих придбання нерухомості в історії Великобританії, які разом склали 220 млн фунтів стерлінгів (400 млн доларів). Деякі британські журналісти перейменували Лондон у «Лондонград» або «Москву на Темзі». Кіпр і Британські Віргінські острови займають, відповідно, першу й п’яту позицію в списку найбільших інвесторів України. Фінансові надходження з Кіпру складають одну третину від усіх прямих зовнішніх інвестицій в Україну від країн ЄС.

4. Банальність. Коли нинішній Президент Янукович був Прем’єр-міністром у 2006-2007 роках, його уряд здійснив самозахоплення маєтку радянських часів поблизу Києва (Межигір’я), який згодом став його розкішним домом, що засоромив би власників домівок у лондонському Найтсбриджі чи торонтському Роуздейлі. Янукович, зокрема, побоюється (скоріше за все, справедливо), що якщо він програє президентські вибори 2015 року Тимошенко, вона знову націоналізує приватизовану ним власність. Маєток у Межигір’ї призвів до справжнього скандалу в пресі, адже кошти на його ремонт (наприклад, 300 тис. євро на ванну кімнату) не можуть бути виплачені з офіційної зарплати будь-якого державного чиновника. Це, у свою чергу, кардинально розходиться із словами Януковича про боротьбу з корупцією (спрямовану, зокрема, проти членів уряду Тимошенко 2007-2010 років).

5. Показушність. Обрання Януковича президентом змінило склад українських еліт із «старорежимних» можновладців часів Леоніда Кравчука і Леоніда Кучми (які були вихідцями з радянської номенклатури) на нуворишів, які здобули гроші та владу протягом 1990-х років «дикого капіталізму». Президент Янукович, представник другої групи, двічі відбував ув’язнення за кримінальні злочини в роки своєї молодості і має скромне походження. Дві важливі відмінності між «старорежимними» можновладцями і нуворишами полягають у тому, що представники другої групи потребують демонстрації свого багатства і статусу, а також є значно менш освіченими. Янукович став кандидатом і доктором наук, що було важливо для його статусу, під час перебування на посаді губернатора Донецької області, однак проводив дослідження і писав роботи зовсім не він. Потреба в демонстрації свого багатства пов’язана з четвертим пунктом. Водночас, другий пункт обмежує здатність Президента Януковича раціонально та адекватно реагувати на внутрішні та зовнішні виклики.

6. Мачизм. У політичну культуру Партії регіонів і клану «донецьких» міцно вкорінений мачизм, на що, зокрема, вказує те, як вони здійснюють державну політику та реагують на прояви незадоволення суспільства. Ця мачистська культура найяскравіше проявляє себе у ставленні до жінок і призводить до нездатності «регіоналів» справлятися з упевненістю та енергією Тимошенко. Янукович відмовився дебатувати з Тимошенко напередодні другого туру президентських виборів 2010 року, заявивши, що «місце жінок на кухні». Нинішній уряд (який із березня 2010 року очолює Микола Азаров) – перший в історії незалежної України, у складі якого немає жодної жінки.

7. Влада. Влада в Україні приносить багатство і самозадоволення. Політична культура представників Партії регіонів проявляється в їхньому бажанні монополізувати політичну й економічну владу і створити умови для збереження її у своїх руках назавжди. Відповідно, будь-які загрози їхній владі необхідно ліквідовувати, і заради досягнення цієї мети можна використовувати будь-які засоби. Покарання Тимошенко у вигляді семи років ув’язнення та трьох років позбавлення права обіймати державні посади не дозволить їй взяти участь у наступних чотирьох виборах.

Таке ставлення зумовлюється тим, що для «регіоналів» перебування поза владою небезпечне для здоров’я. Парламентські вибори 2012 року слід виграти за будь-який кошт, аби забезпечити собі більшість у новому скликанні Верховної Ради, яка, в свою чергу, є обов’язковою передумовою для перемоги на президентських виборах 2015 року. Більшість у новому парламенті вимагає нового виборчого закону, який уже було розроблено для перемоги Партії регіонів. Протягом вересня-жовтня 2011 року проект цього закону розкритикували Міжнародна фундація виборчих систем і Венеційська комісія Ради Європи. Найбільшу складність у виконанні критеріїв ЄС для Януковича складає навіть не вимога звільнити Тимошенко, а вимога гарантувати їй вільну участь у політичному житті країни. На виборах 2010 року Янукович сподівався перемогти з відривом у 10%, однак натомість випередив Тимошенко лише на 3%, отримавши менше 50% голосів і перемігши лише в 10 з 27 адміністративних регіонів України. У жовтні 2011 року, за даними опитування Центра Разумкова, Тимошенко вже випереджає Януковича за рівнем підтримки населення. Тому, аби виграти вибори 2012 і 2015 років, Януковичу слід тримати Тимошенко у в’язниці.

8. Шкідливо для здоров’я. Якщо Тимошенко під тиском Заходу випустять, Янукович зазнає подвійної поразки. По-перше, він втратить обличчя перед своєю партією, командою і партнерами. В Україні страх (наприклад, перед можливістю бути покараним за свої злочини правоохоронними органами) є важливим способом утримання потенційно незгідних еліт «на повідку», зокрема перекриваючи доступ опозиції до фінансових ресурсів. Агресія, в свою чергу, є важливим компонентом застосування страху до еліт і суспільства. Якщо Тимошенко звільнять, ті, хто боявся президента, почнуть боятися його значно менше. По-друге, Янукович переконаний у тому, що якщо він погодиться випустити Тимошенко, Захід почне висувати нові вимоги (звільнення інших політичних в’язнів, розробка належного виборчого закону, проведення вільних виборів, судова реформа тощо). «Лавина» додаткових вимог Заходу змете «керовану демократію» Януковича.

9. Комплекс неповноцінності. Команда Януковича, клан «донецьких» і Партія регіонів дуже міцно вкорінені в неорадянську політичну культуру. Це видно з того, як вони реагують на критику Заходу: проводять фальшиві паралелі з судами над політиками на Заході та звинувачують західні країни в «подвійних стандартах». Таким чином, команда Януковича повернулася до традиційних радянських вимог до Заходу не втручатися у внутрішні справи України. У неї немає ніякої поваги до європейських цінностей, які лежать в основі Європейського Союзу , чи розуміння того, що країна, яка хоче стати членом ЄС, повинна грати за його правилами.
Адміністрація Януковича хоче поєднати «путінізм» у внутрішній політиці з європейською інтеграцією, тобто отримати все й одразу. Посол ЄС до України зазначив, що європейська інтеграція – це не «меню "а ля карт"», в якому Янукович може обирати ті страви, які йому до вподоби, а «чітко визначене меню». Крім того, Янукович і його команда сповнені безпідставного відчуття геополітичної й геостратегічної важливості України, яку вони використовують для шантажу Заходу, погрожуючи йому відмовою від європейської інтеграції та зближенням з Росією й Митним Союзом.

10. Бартер. Представники оточення Януковича також вірять у те, що ув’язнення Тимошенко дасть їм змогу тиснути на Росію заради укладення вигіднішого газового контракту. Водночас, вони не намагалися денонсувати угоду 2009 року чи подати позов до Стокгольмського арбітражного суду.

Чотири висновки

1. Тимошенко. Українська політика вкрай нестабільна й непередбачувана, і тому Тимошенко все ще можуть звільнити. Однак десять факторів, представлені вище, вказують на низьку ймовірність цього.

2. Європейська інтеграція. Скасування візиту Віктора Януковича до Брюсселю 20 жовтня представниками Європейського Союзу стало наслідком небажання українського президента дослухатися до критики Заходу й зробити хоч якісь кроки для звільнення Тимошенко та інших ув’язнених, звинувачуваних за політичними мотивами. Це непрямо вказує на те, що переговори щодо угоди про асоціацію та угоди про зону вільної торгівлі не буде завершено до кінця року. До оголошення вироку Тимошенко 11 жовтня існував консенсус з приводу того, що угоду буде укладено в грудні цього року, однак її не ратифікують European Parliament and парламенти всіх 27 країн-членів ЄС.

3. Вибори. Представники ЄС уже заявили, що не визнають парламентські вибори 2012 року такими, що відбулися відповідно до демократичних стандартів, якщо опозиційні лідери не матимуть змоги брати в них участь. Це буде повторенням 2004 року, коли Захід відмовився визнати «обрання» Януковича у сфальсифікованому другому турі президентських виборів (у якому, на його особисте переконання, він був обраний чесно і без жодних махінацій).

4. Між авторитаризмом і політичною нестабільністю. У січні 2013 року «Freedom House» понизить рейтинг України до «невільної» країни, і Україна вперше за свою історію приєднається до 7 інших авторитарних країн на теренах СНД, в тому числі Росії та Білорусі. Між виборами 2012 і 2015 років Україна або перетвориться на повністю авторитарну державу (внаслідок пасивності населення), або почне страждати від міжрегіональної і політичної нестабільності, кульмінацією якої стануть нечесні президентські вибори.

П’ять рекомендацій щодо ведення політики

1. Канаді слід координувати свою діяльність зі своїми євроатлантичними партнерами (США, ЄС).

2. Вибори в жовтні 2012 року перебувають під загрозою бути невизнаними з боку ОБСЄ. Канада має взяти участь у місії спостерігачів ОБСЄ і разом зі своїми партнерами надіслати серйозні попередження з приводу можливих наслідків недемократичного характеру виборів.

3. Якщо ЄС вирішить заморозити переговори про створення зони вільної торгівлі з Україною, Канаді варто вчинити у своїх відносинах з Україною так само. Як зазначено в пункті 1, аби досягти максимального ефекту, Канада має координувати зусилля зі своїми партнерами.

4. Інвестувати в майбутнє України – українську молодь. Підтримувати успішні програми, такі як Канадсько-українська парламентська програма.

5. Слідкувати за грошима. Режим Януковича не зможе втриматися, якщо втратить підтримку олігархів. Канада та її союзники мають значно більше важелів впливу на Україну, ніж на авторитарну Білорусь, оскільки остання не має олігархів. Українські олігархи, як я зазначав у пункті 3, мають значну особисту зацікавленість у подорожах до Європи. Багато депутатів від Партії регіонів ніколи не відвідують парламентські засідання, оскільки живуть у Монако (напр., Ахметов). Канаді та її партнерам слід почати обговорювати «чорні списки» нев’їзних українських чиновників, які беруть участь у політичних репресіях та порушеннях прав людини, і провладних олігархів.