Кадавр, приречений луснути

Пам‘ятаєте, Стругацькі у своєму романі "Понеділок починається в суботу" описали експеримент зі створення кадавру, моделі людини, шлунково невдоволеної

"…Мы имеем перед собою конкретную модель непрерывно возрастающих материальных потребностей. 
И только поверхностному наблюдателю может казаться, что пароксизмы довольства якобы прекратились. 
На самом деле они диалектически перешли в новое качество. 
Они, товарищи, распространились на сам процесс удовлетворения потребностей. 
Теперь ему мало быть сытым. Теперь потребности возросли, теперь ему надо все время кушать, 
теперь он самообучился и знает, что жевать – это тоже прекрасно…"

Брати Стругацькі "Понеділок починається в суботу"

Пам‘ятаєте, Стругацькі у своєму  романі "Понеділок починається в суботу" описали експеримент зі створення кадавру, моделі людини, шлунково невдоволеної. Приступи ненажерства у нього межувались з короткими "пароксизмами задоволення", моментами щастя та спокою, які наступали після "перекусів". Але щоразу ці паузи ставали все коротшими, а  згодом і зовсім зникли. Кадавр почав їсти без всяких пауз та перерв.

Так і ця влада, до якої апетит прийшов під час їжі, вже не може зупинитись. Все їсть і їсть,і їсть. І для неї неважливо, що жерти: чи своїх політичних опонентів на сніданок, чи підприємства, надра з шельфами та державні резиденції на обід. Не гребують навіть дитячими видавництвами, на кшталт А-ба-ба-га-ла-ма-га разом з чоловічою хоровою капелою на вечерю. Для їхнього ненажерства не існує ні меж ні кордонів, ні авторитетів.

Вони просто хочуть їсти і без постійного задоволення цього інстинкту, не уявляють свого існування.

У Стругацьких кадавр врешті-решт луснув від тонни голів оселедцю. Вчасно не зупинився. Та що там вчасно, він  за своєю суттю не міг зупинитись.

А чи хочемо ми, щоб нас щодня пожирали? Наша влада має занадто великий запас еластичності шлунку, щоб луснути самій… Тому, може вже прийшов час їм поперхнутись?