або В пошуках вчителя
Враження від сьогодняшнього дня дивні: таке враження, що всі ми не зробили те, що мали... Ніби й старавлись...
Я й "черемхи" наковтався, і десяток синців завоював... Але...
Шкодую, що в мене немає своєї організації людей на 1000, яка готова була б за Україну у вогонь і воду, шкодую, що я не був у сесійній залі ВР, коли "проковтнули" закон у першому читанні, шкодую, що я не олігарх, який міг би фінансово вплинути на владу і що я не президент США, якій міг би вести санкції проти цих уродів....
А з іншого боку, це шкодування віртуальне, бо я ж розумію, що я є я і мушу досігати результатів тими ресурсами, які маю... А ресурсів обмаль: трохи мозгів, трохи здоров'я і лише одне життя...
Я з 7 ранку був під стінами ВР, я робив усе, що міг, як здавалося, але толку мало. Чогось не вистачало: автомата? однодумців? ідей? зусиль? удачі?
Чи поразка має свою задачу - дати нам зрозуміти, що ми маємо знаходити вчителів в часі і просторі, що ми ще лише маємо вчитися шукати спільну мову між собою і вчитися перемагати?
Бо ми не можемо не перемогти. Питанння лише в тому: коли?
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.